Взимку ранок розпочинається повільно, нехотячи. Темнота ночі відступає, коли на вулицях запалюють ліхтарі, що освітлюють шлях тим, хто рано полишає дім. І лише близько сьомої починає поступово світати, зимове небо, затягнуте хмарами, потроху сиріє на сході. Тускле сонячне світло пробивається крізь чудернацькі візерунки на вікні, що їх намалював за ніч мороз. Зимового ранку зовсім не хочеться виходити на вулицю, навіть вилазити з-під теплої ковдри. У крайньому випадку це можна зробити, щоб випити філіжанку зігріваючого чаю.
Одного холодного вечора, повернувшись з прогулянки, Світланці почало боліти горло, тоді батьки зрозуміли, що дівчинка захворіла. Вони почали піклуватися і доглядати за нею, але зрозуміло, що це було не весь час. Ось вже пару днів Світланка лежить з сумними оченятами, кашляючи, та не може дочекатися, коли до неї хоч хтось прийде. Незабаром її вуха почули, що хтось йде до неї в кімнату, тому, вона вирішила закрити очі, показуючи, що вона спить. Але коли вона це зробила, то незабаром почула знайомі голоси. Так, це були її любі однокласники. Вона вийшла зі стану сна та посміхнулась, дивлячись на них, вже веселими очима. Дівчинка взнала, що однокласники, як тільки почули про хвору товаришку, зразу домовились навідати її на днях. Також, вони принесли їй гостинці, які були не тільки корисні, але й смачні. За цей час, що вони проводили у Світланки, друзі розповіли їй про нові завдання та предмети в школі, а ще, деякі з них і пояснили. Під вечір, однокласники сказали, що дівчинці потрібно відпочити, а також, набиратися сил. Вони пообіцяли, що навідають її ще, якщо вона буде довго хворіти Через пару днів Світланка повернулась до школи весела та здорова, а обійнявши своїх однокласників вона зрозуміла, що у дружбі - сила.
