За чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. Ось-ось має зійти сонце. Його промінчики уже спалахують на обрії. Чекають ранку всі: рослини, тварини, люди. Тільки чому ж його ще немає? Може, ще спить солодким сном? А може, посварилось із землею і не хоче більше світити? Що ж тепер? І все-таки схід поступово рожевіє. Нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве.
Хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки людей. Заіскрилась зеленим килимом
земля в його сяйві. Коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день
Головними чинниками народної моралі (р.в.) споконвічно були ідеали добра, милосердя, людяності, (р.в.) такі категорії, як честь, гідність, працелюбність (н.в.).
Передусім шанувалося почуття любові (р.в.) до батьків. Ця етична вимога (н.в.) втілювалася в народних приповідках та прислів’ях:
«Хто мамку (з.в.) зневажає, того Бог (н.в.) карає», «Хто не слухає неньку,(з.в.) той послухає біду (з.в.)», «За маму і тата (з.в.) - тяжка розплата (н.в.)». Моральним обов’язком (о.в.) дітей була до (н.в.) батькам по господарству (д.в.), догляд (н.в.) за ними в разі (м.в.) хвороби, немічності, (р.в.) вияв (н.в.) повсякчасної уваги, шани й турботи (р.в.).
Суворо засуджувалася народною мораллю (о.в.) внутрісімейна
ворожнеча (н.в.); родинне життя (н.в.) мало базуватися на засадах щирої співдружності, краси взаємин, людяності, поваги (р.в.) до свого родоводу (р.в.).
Однією з найважливіших вимог (р.в.) народної моралі (р.в.) була любов і шана (н.в.) до людей, що перш за все мала виявлятися у наданні (м.в.) до (р.в.) ближньому: людині (д.в.), яку спіткало нещастя (н.в.), вдові або вдівцю, сироті (д.в.). Важлива роль (н.в.) з огляду етико-естетичних засад належала й делікатності (д.в.), духовній та мовній красі (д.в.) спілкування (р.в.).