Відповідь:
У дитинстві, коли я захоплювався пригодницькими книгами про лицарів і героїв без страху і докору, мені дуже хотілося стати схожим на них. Адже бути героєм, здійснювати подвиги в ім'я добра і справедливості, дуже почесно.
В наш час лицарів, звичайно ж, немає. Але подвиги все одно відбуваються з дня у день. Так чи обов'язково одягатися в обладунки, носити в піхвах сталевий меч і мати вірного бойового скакуна для того, щоб зробити подвиг? Думаю, що ні. Для деяких людей подвиг стає професією, наприклад: пожежні або поліцейські.
Вони щодня ризикують власним життям заради загального блага. Ці люди, не шкодуючи себе, кидаються у вогонь або під кулі і рятують чужі життя.
Є і такі герої, які не ризикують своїм життям, проте все одно зроблять подвиг. Наприклад, працівники дитячих будинків. Вони виховують чужих дітей, як своїх, щодня даруючи їм любов і турботу. Мені здається, на це потрібно чимало сил, наполегливості, любові і терпіння. Завдяки їм виростають повноцінні люди, не озлобившиеся на цей світ, а цінують те, що мають. Це далеко не єдиний приклад подвигу, здійсненого без ризику для життя, але від цього не менш цінне.
Кожен з нас може зробити подвиг, великий або малий. Для цього потрібно просто робити добрі вчинки, не чекаючи нічого взамін: нагодувати бездомного кошеняти, до літній людині донести важкі сумки або підтягти однокласника по якому-небудь предмету. Все це може стати маленьким подвигом, адже важливий не рівень ризику для життя, а користь, яку твій вчинок приніс іншому.
Можна навіть зробити подвиг для себе. Наприклад, зібрати всю волю в кулак і двієчника стати відмінником. Ось це буде справжній подвиг. Для цього, безумовно, знадобиться чимало часу і старанності, але адже і мета стоїть.
Так що, якщо захочеться зробити подвиг, варто просто озирнутися навколо, можливо комусь саме зараз потрібна до
Пояснення:
Не дивлячись на нехватку коштів - краще сказати "незважаючи на нестачу коштів"(незважаючи на нестачу коштів у сімейному бюджеті, батькам вдалося купити мені комп*ютер)
на слідуючій неділі - наступного тижня(ми поїдемо всім класом на екскурсію)
відпала необхідність - відпала потреба( батько купив власний трактор, і у нього відпала потреба позичати у сусіда коня для орних робіт)
лишати слова - позбавляти слова
усе якраз наоборот - все навпаки (хотіли, щоб вийшло якнайкраще, та все сталося навпаки)
Вашого дозволу про надання льготи Вашого дозволу на отримання пільги
приймати участь - брати участь
на протязі трьох років - протягом трьох років
мова йдеться - мова йде ( у статті мова йде про переваги міського життя порівняно із сільським)
на любий випадок - на всякий випадок чи про всякий випадок (небо було безхмарне, та я взяв з собою парасольку про всякий випадок)
заходи по попередженню - заходи із запобігання (лісництво прийняло всі необхідні заходи із запобігання пожеж в літній сезон)
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
Купить Туалетний папір PRO service Comfort ECO 48 рулонів249 грнКупить Сучасний респіратор Максимально щільне прилягання до лиця!399 грнКупить Потужний і ефективний інструмент для розробників та геймерів5 790 грнКупить Адаптер Maiwo для подключения HDD/SSD 2.5" SATA к USB3.0 + контейнер защитный для HDD 2.5" (K104-U3S black)208 грн
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.