Тема кохання — одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські "Ромео і Джульєта" анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, — це мотив вірності, готовність до самопожертви.
Уже кілька століть привертає увагу українських письменників народна пісня про кохання "Балада про Гриця", котру приписують легендарній поетесі Марусі Чурай. Художня інтерпретація пісні належить багатьом письменникам-романтикам XIX століття (Йосипу Бодянському, Віктору Забілі та ін.), саме вона стала поштовхом до написання драми М. Старицького та Л. Старицької-Черняхівської "Ой не ходи, Грицю". В основу повісті покладена одна із сюжетних ліній народної пісні — кохання Гриця до двох дівчат, його трагічна смерть, зумовлена роздвоєністю натури. Широковідомий сьогодні і роман Лиш Костенко "Маруся Чурай", героїня якого щиро покохала Гриця Бобренка. Але любов Марусі "чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".
Особливо трепетно тема кохання звучить в українській поезії. Любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем шевченківської творчості, могутньо звучить у його віршах та поемах ("Тополя", "Утоплена", "Наймичка", "Катерина", "Лілея", "Ликері" та багато інших).
Готовність до самопожертви в ім'я кохання, прагнення справедливості, нестерпні муки чекання, зумовлені соціальними обставинами — все це знаходить своє відображення у творчості Г. Ф. Квітку-Основ'яненка ("Маруся", "Щира любов"), І. П. Котляревського ("Наталка-Полтавка"), І. Кропивницького ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть"), І. Франка, зокрема в його наукових дослідженнях ("Жіноча неволя в руських піснях народних") та неповторній поетичній збірці "Зів'яле листя". Поет мріяв про велике кохання, про щиру і вірну подругу-однодум-ця на все життя. Тому так пристрасно звучать рядки поезій про палке, ніжне, але в основному нещасливе кохання:
Дружба, на мій погляд, це великий дар людині. Адже чим більше в тебе справжніх товаришів, тим більше ти відчуваєш підтримку у важких ситуаціях, до у скруті та щиру радість за твої успіхи. Але також важливо бути самому чесним і щирим у стосунках зі своїми товаришами.
У мене багато знайомих, але справжніх друзів мало. Адже не кожного можна назвати своїм справжнім другом. Я вважаю, що такі стосунки мають пройти через певні випробовування та перевірку. І справа не в тому, чи дасть хтось переписати комусь невиконане домашнє завдання, чи підтримає тебе у сварці. Справжня дружба набагато глибша. Я пам’ятаю випадок, після якого мені було присвоєно почесне звання друга. Одна моя сусідка, така ж учениця, як і я, сильно захворіла. Протягом тривалого часу їй не можна було виходити на вулицю, тому вона пропускала заняття. Оленка, так її ім’я, вчилася дуже добре, тому сильно переживала за пропущені уроки. Хоча в неї і були номери телефонів її класного керівника й однокласників, та це допомагало лише частково. Вона могла дізнатися, яким було домашнє завдання, але новий матеріал досить часто був складним і незрозумілим.
Одного разу Олена звернулася до мене по до так сталося, що з багатьох предметів завдання в нас були однакові. Я погодилась допомагати їй. Час, який ми проводили разом, минав швидко і весело. Оленка була не лише розумною, але цікавою і чемною дівчиною. Коли вона після хврроби прийшла до школи, то вразила вчителів своєю підготовкою. Та й у мене з багатьох предметів оцінки підвищилися. Відтоді ми товаришуємо і Оленка називає мене справжньою подругою.
Що робить мене щасливою - моє відчуття щастя чи реальна присутність щастя у моєму житті. Для мене це загадка, напевно як і для багатьох людей на світі. Взагалі я щаслива, але мій настрій та відчуття змінюются настільки швидко, що здається, я втрачаю почуття чи відчуття щастя.Я не можу жалітися на моє життя, адже ним я задоволена, але є сфери у моєму житті, де я б хотіла хоч трішки удачі. Можливо це могло б зробити мене щасливою у повному значенні. Але чи можу я претендувати на щастя, якщо в порівнянні з іншими людьми, не з усіма, з деякими, я щаслива. У мене є все, що на даний момент може бажати сучасна людина. Ну можливо немає власного житла чи ще деяких речей, але вони не настільки принципові на даний момент. ДЛя мене щастя у сімї, якої нажаль на даний момент у мене немає і яку я прагну понад усе. Чи маю право я прагнути такої дрібниці коли у порівнянні з іншими я повинна бути щасливою та самодостатньою?
Тема кохання — одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські "Ромео і Джульєта" анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, — це мотив вірності, готовність до самопожертви.
Уже кілька століть привертає увагу українських письменників народна пісня про кохання "Балада про Гриця", котру приписують легендарній поетесі Марусі Чурай. Художня інтерпретація пісні належить багатьом письменникам-романтикам XIX століття (Йосипу Бодянському, Віктору Забілі та ін.), саме вона стала поштовхом до написання драми М. Старицького та Л. Старицької-Черняхівської "Ой не ходи, Грицю". В основу повісті покладена одна із сюжетних ліній народної пісні — кохання Гриця до двох дівчат, його трагічна смерть, зумовлена роздвоєністю натури. Широковідомий сьогодні і роман Лиш Костенко "Маруся Чурай", героїня якого щиро покохала Гриця Бобренка. Але любов Марусі "чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".
Особливо трепетно тема кохання звучить в українській поезії. Любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем шевченківської творчості, могутньо звучить у його віршах та поемах ("Тополя", "Утоплена", "Наймичка", "Катерина", "Лілея", "Ликері" та багато інших).
Готовність до самопожертви в ім'я кохання, прагнення справедливості, нестерпні муки чекання, зумовлені соціальними обставинами — все це знаходить своє відображення у творчості Г. Ф. Квітку-Основ'яненка ("Маруся", "Щира любов"), І. П. Котляревського ("Наталка-Полтавка"), І. Кропивницького ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть"), І. Франка, зокрема в його наукових дослідженнях ("Жіноча неволя в руських піснях народних") та неповторній поетичній збірці "Зів'яле листя". Поет мріяв про велике кохання, про щиру і вірну подругу-однодум-ця на все життя. Тому так пристрасно звучать рядки поезій про палке, ніжне, але в основному нещасливе кохання: