Объяснение:
Протокол - документ, у якому фіксується хід обговорення питання й ухвалення рішень на зборах, нарадах, засіданнях, конференціях із зазначенням місця, часу й мети, складу присутніх та змісту доповідей.
Протокол укладає офіційна, компетентна особа, що засвідчує той чи інший факт. Залежно від повноти висвітлення ходу засідання чи наради протоколи бувають:
1. Стислі, де фіксуються лише ухвали. У них вказується порядок денний, прізвища доповідачів, тих, хто виступив у дебатах та прийняті рішення.
2. Повні, що містять виклад виступів і дають можливість скласти враження не тільки про характер зборів чи наради, а й про діяльність структури в цілому.
3. Стенографічні, де всі виступи записуються дослівно.
Реквізити протоколу:
— назва структури, в якій складено документ;
— назва виду документа (протокол)
— порядковий номер протоколу;
— назва зборів, засідання, наради із зазначенням їх характеру (розширена нарада, загальні збори тощо);
— дата і місце проведення;
— кількісний склад учасників. Якщо їх багато, то слід вказати кількість при¬сутніх і додати до протоколу реєстраційний лист;
— посада, ініціали, прізвище керівників зборів (голови, секретаря, членів президії);
— порядок денний, де питання записуються в називному відмінку;
— текст;
— перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок;
— підписи керівників зборів, засідання чи наради (голови і секретаря).
Вимоги до оформлення протоколу:
1. Протокол оформляють на загальному аркуші формату А4.
2. Датою протоколу є дата засідання.
3. Протоколи нумеруються у межах календарного року.
4. Заголовок містить такі відомості: вид наради (засідання, збори, нарада), назва колегіального органу та питання, які обговорюються).
5. Текст протоколу.
5.1. Вступна частина має постійну інформацію (голова зборів, секретар, були присутніми).
5.2. Прізвища членів колегіального органу та за записуються в алфавітному порядку (окремо члени комісії, окремо - за х друкують в один рядок через один інтервал. Прізвища за слід вказувати, якщо їх кількість не перевищує 15. Інакше до протоколу додається список присутніх.
5.3. Вступ протоколу закінчується порядком денним. Після слів «ПОРЯДОК ДЕННИЙ» ставлять дві крапки і через два інтервали нижче друкують з абзацу порядкові номери питань.
5.4. Головна частина тексту протоколу складається згідно з пунктами порядку денного. Текст будується за схемою: СЛУХАЛИ - ВИСТУПИЛИ - УХВАЛИЛИ (ПОСТАНОВИЛИ)
5.5. Слово СЛУХАЛИ друкують великими літерами, перед словом ставиться цифра, що відповідає питанню, після слова ставиться дві крапки. Ініціали, прізвище доповідача пишуться у родовому відмінку з нового рядка; після прізвища ставиться тире і з великої літери пишуть зміст доповіді у вигляді прямої мови.
Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Українська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем розуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.
Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково займатись.
Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти літературною мовою.
І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.
Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спілкувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше проблем, де найбільше помилок.
Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інформацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО
ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовувати, одним словом — навчатись.
Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут неможливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.
Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобов’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».
