М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
LEHA6712
LEHA6712
09.10.2020 04:52 •  Українська мова

Випишіть із тексту дієприкметники й дієприслівники. Визначте, від яких дієслів вони утворені.

Український рушник можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людини, ювілейні урочистості.

Ознакою охайності , працьовитості кожної господині є прибрана хата й чистий рушник напохваті. По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали і діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Подарунковими рушниками перев’язували кумів і гостей, за на зорини.

Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві житла. Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені.

У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом – частіше родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль; у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу. Так робили в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику. А ті одягали на нього обжинковий вінок.

Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг від лиха. Цей звичай існує і нині. Весільний рушничок кожна дівчина готувала сама. Вишивати рушник, сорочки матері навчали дочок змалку.

Окрім хат, рушниками в минулому прикрашали також громадські установи – сільські управи, школи. Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використовують на весілля, під час проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей.

Добре було б, якби і в сім’ях повернулися до прадавньої традиції вишивати рушники.

У нашій мові збереглися численні фразеологічні вирази, які відбивають народні звичаї, пов’язані з використанням рушників: дбати рушники, вертатися з рушниками, подавати рушники, стати на рушнику, слати старостів за рушниками (За Л. Орел).

👇
Ответ:
preblaging
preblaging
09.10.2020

ВІДПОВІДЬ

Виткана пісня - ткати.

Вишита пісня - вишивати.

Ставлячи діжу - ставити.

За гостей - за

Накритому - накривати.

Пов'язані - пов'язувати.

4,5(80 оценок)
Ответ:
КАНЯ1111111111
КАНЯ1111111111
09.10.2020
Витканою- виткати,
Вишитою- вишити
Поширений- поширити
За запросити
Зведені- звести
Накритому- накрити
Пов‘язані- пов‘язати
4,5(88 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Daniil6class
Daniil6class
09.10.2020

1. Серед густих заростей рогози, латаття, чималий острів, напроти нього висока пірамідальна скеля.

2. З-поміж біло-корих берізок подекуди виглядають темно-зелені крохи вільх.

3. Човен ліниво просувається поміж заростей ряски, куширів, водо-периці.

4. Упродовж двогодинної риболовлі над тихоплинною Россю лугав веселий жаб'ячий концерт.

5. Здається, ось-ось з-за отих старих верб на вигін вийде уквітчана червоно-гарячими маками сором'язлива Мелашка.

6. На дні неглибокої балки ледь-ледь жебонів у перелистому піску веселий струмок, там уже із під снігу ясеніють квіти мати й мачухи

4,4(57 оценок)
Ответ:
akzhanovarnai2
akzhanovarnai2
09.10.2020

Симфонія життя ( В. Козаченко) ✍

Сонячного травневого дня Максим уперше вийшов з хати. Постояв на сінешньому порозі і, спираючись на милицю, боячись торкнутися землі ще не зміцнілою, назавжди скаліченою ногою, пройшов через подвір`я, і, зраділий з першої по хворобі такої довгої подорожі, розімлілий від сонячного тепла, сп`янілий від пахощів весняного повітря, вмостився на низенькому дощаному перелазі.

Зір його побіг униз, уздовж городу, до річки, обійняв широку долину, шугнув угору, за річку - і широкий, вічно прекрасний, неосяжний і мінливий світ розіслався перед його зачарованими очима.

Вниз від вулиці, розділені ясно-зеленими смужечками ровів, оксамитно-темними стрічками збігали до річки городи. По той бік річки такі ж городи підіймалися вгору, аж туди, де поміж хатами звивалася, зникаючи за переїздом, бруківка. За сірими дахами хаток, чітко вимальовуючись на чистій синяві неба, біліла стіна елеватора, стриміла кругла станційна водокачка.

Внизу широкою долиною, поміж зелено-синіх, яскраво-зелених і ясно лимонних кучугур крислатих, розвітлих верб, верболозу та густого лозняка, в`юнилась, сліпуче іскрила в сонячних променях і рябіла на мілких перекатах Чорна Бережанка.

Подвір`я й хати навколо потопали в сніжно-білій, незаймано-чистій заметілі вишневого квітування, голодними сніговими кучугурами, ніби клапті недоталого снігу, цвіли по ровах і видолинках терни.

А по широкій долині, скрізь, куди тільки сягав зір, на рівних, синювато-чорних підметах, на пагорбах городів, біліли згори донизу облиті кетягами цвіту, високі, старезні, столітні груші-дички.

Світ навколо кипів піною квітування, дзвенів пташиним щебетом, повнився мелодійним бджолиним гудінням. І так само кипіло, дзвеніло, гуло й виспівувало в Максимовій душі:

Моя душа ніколи незабуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

Слухом, очима, усім єством своїм, ніби оце вперше побачивши отаке, вбирав у себе хлопець оту несказанно чарівну симфонію барв, пахощів і звуків навколишнього світу. Радість буття, якісь неясні, бентежні пориви ропирали його груди. Хотілося кудись летіти, співати, сміятися й плакати водночас. І звідкілясь, з глибини душі, сама собою, незвана, але прозора, особливо виразна випливала думка: "Адже ще трохи, один нещасний порух - і всього цього незбагненного чарівного світу для мене вже б не існувало!" Гостре, прониклеве глибоке відчуття величі й краси світу, радощів життя, щастя жити в цьому світі, бути його невід`ємною частиною, свідомість нетривкості, тимчасовості самого людського життя щемливо солодким болем великого й разючого відкриття пронизало хлопця, життя людське коротке, а світ такий чарівний! Життя дається людині тільки раз... Хіба ж - не про нього, Максима, сказано, що життя треба прожити так, щоб потім, озираючись назад, не червоніти від сорому?... Було тоді Максимові 15 років.

4,8(12 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ