Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків. Випускниця-відмінниця Московського літературного інституту імені Горького, тієї самої всерадянської "кузні літераторів", уже на початок 60-х мала три поетичні збірки і схвальний відгук рецензента її дипломної роботи, російського письменника Всеволода Іванова, мовляв, Костенко – потужний автор із великим майбутнім. Вона відверто іронізує над тими, хто постійно прикладає до її імені патетичні визначення типу "совість нації", "моральний авторитет" чи навіть "залізна леді", та імідж, як то кажуть, склався давно. Передусім – із її вчинків.
– Привіт, Петро – Привіт, Сашко, ти щось хотів? – Так. В мене невеликі проблеми. – Я тебе уважно слухаю, сподіваюсь зможу до – Мене ображає адамове ребро, Леся – Як саме вона тебе ображає? – Вона постійно мене обзиває, в мене уже самооцінка нище нікуди. Я розумію, що я абсолютний нуль. – Поясни мені від а до я, з чого все почалось? – Я, навіть, не пам‘ятаю чому вона мене почала ображати. А, ось, згадав! Почалось це десь рік тому. Я її не чіпав, але вона почала мене по дрібницям ображати, а потім це перейшло на особисте. Вона почала ганьбити мене за те, що в мене немає лівої руки. Мене це дійсно ображає! – Аж волосся дибки стало, ти як мені це розповів, аж в душі похололо. Мені здається ти не за адресою. Тобі терміново потрібно розповісти батькам, а вони хай відведуть тебе до хорошого психолога. – Дякую тобі за пораду, але я хвилююсь. Мабуть, вони мені не повірять. – Чому ти так вважаєш? В тебе хороші батьки, вони тебе зрозуміють. – Ти до мені розповісти це батькам, будь-ласка? – Звісно, я до тобі! – Велике дякую!
Сподіваюсь, це підійде. Вибачаюсь за почерк!