"Козак-Мамай". Образ його став широко відомим завдяки сотням картин, виконаних самодіяльними художниками впродовж сторіч. Сучасні національні, етнографічні музеї у своїх фондах зберігають картини і полотна, що напівзотліли і датуються ХVП - ХІХ сторіччями. Цей же образ відважного воїна розбурхує творчу думку й сучасних майстрів художньої культури.
Козака-Мамая на таких картинах завжди малювали з кобзою, що є символом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб — його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу — вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю. Слід зазначити, що такі картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами часто з написом: «Я козак-Мамай, мене не займай». Це свідчило про доброту, незалежність та веселу вдачу хазяїв господи. Згадані малюнки, що дійшли до нашого часу, не тільки вдало прикрашали домівку, а й розповідали про смаки та світогляд хазяїв.
1. Козацтво в Україні виникло більше 500 років тому, в час розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали. 2. Козацькі поселення — Січі — мали свій устрій, свої клейноди, свої правила і закони. 3. Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки: Дмитро Вишневецький, Іван Підкова, Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Петро Конашевич-Сагайдачний та інші. 4. Богдан Хмельницький мав аж шестеро дітей: двох синів і чотирьох доньок. 5. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди.
Козака-Мамая на таких картинах завжди малювали з кобзою, що є символом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб — його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу — вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю. Слід зазначити, що такі картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами часто з написом: «Я козак-Мамай, мене не займай». Це свідчило про доброту, незалежність та веселу вдачу хазяїв господи. Згадані малюнки, що дійшли до нашого часу, не тільки вдало прикрашали домівку, а й розповідали про смаки та світогляд хазяїв.