Докія з дитинства не знала батьківської любові та турботи. Тільки й могла, що співати тужливих пісень, яких знала багато.
Була вона сумною та мовчазною дівчинкою. Минули роки, і вона виросла. Однак її життя не змінилося. П"яниця-батько її зневажав, а мачуха била. Подруг вона не мала.
Журба гнітила Докію, ця журба зробила лагідним вираз її обличчя. Її мучила думка, невже вона гірша за інших, що її так мучать? Вона не розуміла, що сама була винна, колись відіпхнувши від себе Христю, що підійшла до неї колись на вулиці. Вона й не могла цього зрозуміти, бо сама зазнала багато кривди від людей від самого дитинства. Вона терпіла, бо нічим не могла собі зарадити, і тоді в її серці прокинулась журба, сум, що не давав їй спокою ні вдень ні вночі.
Проте її серце не було злим, воно вміло любити і розуміти чуже горе. Вона не дівувала так, як дівують інші дівчата.
Я ходжу до школи, відвідую додаткові заняття з англійської мови, допомагаю батькам удома. Я намагаюсь встигати усе і робити це якомога краще, щоб не соромно було сказати, що це я зробив, тому часто я стомлююсь. Настрій у мене погіршується, працювати так, як би мені хотілось, я теж вже не можу. Та є одна справа, яка завжди мені допомагає покращити настрій та повернути працездатність. Це для мене, як промінь сонця у похмурий день, і зветься він просто — басейн. Я вмію плавати ще змалечку. Мій тато навчив мене, коли я був ще чотирьохрічною дитиною. А коли мені було п'ять, він відвів мене до басейну у секцію синхронного плавання. Спочатку це мені подобалось, потім був період, коли я ходив туди тільки тому, що цього хотіли мої батьки. Але зараз я вдячний моєму татусеві за те, що він все ж таки коли добрим словом, а коли силою не дав мені кинути заняття з плавання. Зараз для мене це дуже велика моральна підтримка. Тренуюсь я кожного дня. І навантаження у нас великі — ми плаваємо не менше двох кілометрів щоразу. Часто я в школі втомлююсь морально — від уроків, особливо від уроків англійської мови та математики. Вчительки там вимагають багато від учнів, і тому кожного уроку я дуже напружений. А коли я приходжу до басейну і починаю пливти, то моральне навантаження переходить у фізичне, і голові стає легше. Думок стає менше у той час, коли я плаваю, — я тільки встигаю рахувати, скільки "басейнів" я проплив. Мій мозок відпочиває, поки я плаваю, і з води я виходжу фізично стомлений, проте морально відпочилий. Не повірите, але я під час плавання іноді починаю краще розуміти якусь тему, що вивчали у школі. Плаваю, і постійно у мене в голові крутиться якийсь уривок з неї, і я запам'ятовую його, починаю більш розуміти, ніж у класі. Я і таблицю множення так вивчив, коли у першому класі вчився!