Розмова між двома друзями , що зустрілися після довгої розлуки: – Привіт, Дімо, я тебе так давно не бачив ! Розповідай, що нового в тебе? – О, Владе! Яка приємна зустріч. За час як ми не бачились, сталося багато нового! – Тааак... Ти меня заінтригував – Пам‘ятаеш мого тата Сергія? – Так, звісно. Дуже працьовитий, проте веселий чоловік – Так,так. То він рік тому поїхав працювати до Канади, де живуть його батьки, мої бабуся з дідусем! – Ого! А ти до нього їздив? –Звісно що так! Декілька разів! –Оце кльово! В мене теж багато чого сталося, все ж, 2 роки не бачились! Але зараз мушу бігти. Давай зустрінемось завтра у нашому улюбленому парку. Пам‘ятаєш? – Звісно! Давай. Ось мій номер
Як гарно сидіти під теплою ковдрою, коли на вулиці завиває вітер, зриваючи листочки з дерев... Подумки питаєшся : «Чи ти не замерзла, березко? А вона наче відповідає: « Ні, друже, недарма росту за велетнем -дубом». І так хочеться балакати з деревами далі, адже іноді це цікавіше, ніж балакати з людьми! Та ось білочка шарудить у листі під вікном: « Білочка, чи ти горішки на зиму збираєш?» А вона відповідає : « Так, адже зима вже дуже скоро, вже холоди настають» Ось і сидиш так на підвіконні, вслухаючись у шалені завивання вітру, і дивлячись на танок осіннього листя...
