ПРИКЛАД:Найчастіше уточнювальними бувають обставини місця, часу, а іноді — й обставини дії, означення, присудок, підмет, додаток.1. [звідки?] Згори, [а звідки саме?] з міста, текли до води запахи вечірніх лип. (Ю. Яновський.)2. [коли?] Рано, [а коли саме?] за холоду, з росою добре жати. (І. Франко.)3. Данилко [як?] радо, [а як саме?] з підскоком, біг до сусідів. (Петро Панч.)4. Над оболонню висять низько [які?] білі, [а які саме білі?] аж прозорі, хмари. (І. Нечуй-Левицький.)5. Під синім склепінням високого неба розкинувся [який?] широкий, [а який саме широкий?] аж до самого обрію, степ. (Ю. Бедзик.)Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього й вимовляються вони з різною інтонацією.1. [де?] Там, [а де саме?] далеко, [а де саме далеко?] на Вкраїні, сяє сонечко ясне. (П. Грабовський.) — [де?] Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро. (І. Нечуй-Левицький.)2. [де?] У нас, [а де саме?] на Волині, найбільші й, мабуть, наймальовничіші озера. — Мені здається, що пейзажі [де?] в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.
В мире живет много людей, и все разные. У каждого человека своя судьба, цель, опыт и жизненная правда. Но, видимо, все имеют одну общую черту - хотят оставить свой след на земле.
Это абсолютно естественно. Так повелось еще с давних времен. Ведь даже в древнем пословице говорится, что человек при жизни должен посадить дерево, построить дом и воспитать ребенка. Ребенок тоже продолжит род и передаст своим детям память о своих родителях. Таким образом, не прервется цепочка жизни, и человек не исчезнет бесследно. Это, конечно, правильно, но во все времена были люди, которые своим собственным примером расширяли это правило. Такими были великие гуманисты: Л. Украинка, Т. Шевченко И. Франко, которые настолько сильно любили свой народ, отдали ему так много творческого вдохновения, так искренне верили в его счастливое будущее и пытались его приблизить, что навсегда остались в его светлой памяти. И это справедливо. Ибо только человеку, который имеет столь горячее и искреннее сердце, что может вместить все боли и страдания своего народа, дается моральное право надеяться на то, чтобы ее «в семье вольной, в семье вольной, новой» помянули «незлым тихим словом».
На мой взгляд, только такой человек действительно оставляет заметный след на земле.
