- доброго дня!
- доброго дня! за якою книжкою ти до нас завітала? - лагідно запитала мене бібліотекар.
- я хочу прочитати повість пауля маара "машина для здійснення бажань".
- дуже добре. зверни увагу, що книги на стелажах розміщені у алфавітному порядку прізвищ авторів, а тому підійди до стелажів з буквою "м".
- дякую за .
- бачу, що ти знайшла те, що шукала.
- так.
- давай я запишу відомості про цю книгу у твій формуляр, - запропонувала мені бібліотекар.
- будь ласка, - відповіла я. і протягнула їй книгу.
- цих книг у нас всього 8, а охочих їх прочитати багато. тому буду рада бачити тебе через два тижні. маю надію, що цього часу тобі достатньо, щоб прочитати цю пригодницьку повість, - мовила бібліотекар, повертаючи книгу.
- звичайно, що так. до побачення!
- бувай. всього тобі найкращого!
Справа правопису — одна з дуже тяжких наших болячок. Здається, нема в цілому культурному світі народа, в якого справа з правописом була так погано влаштована, як у нас, в якого б істнувало зразу кілька правописів, і ні одного з них не додержувалось як слід у письменстві. Досить сказати, що в Галичині питання про правопис стояло, а почасти й досі стоїть, як справа політична; цілі партії воювали за правопис і ставили його гаслом своєї політики. У нас, на Вкраїні російській, до того ще не доходило, але, з другого боку — в цій справі у нас ще більше плутанини; кожний пише, як хоче; не проходить кількох років, щоб хтось не вигадав якихсь одмін у правопису. Один час уряд положив кінець тій плутанині, заборонивши вживати якогось иншого правопису, крім російського — „ярижного“. Волею-неволею довелось писати так, як наказували „зверху“, але тепер, коли стало вільно вживати якого згодно правопису в українському письменстві, знов виникло це питання на світ божий. Ще в кінці 50 років Куліш ясно і просто поставив справу, завівши у своїх виданнях т. зв. „кулішівку“, і наше письментсво її прийняло, згодом тільки додавши ще для більшої зручности маленькі одміни. Були проби (напр. Драгоманова) вживати иншого правопису, але тим пробам не пощастило. „Кулішівку“ прийняли і в Галичині, тільки небіжчик Желехівський, автор великого „українсько-німецького словаря“ зробів у ній деякі зміни, завівши чисту „фонетику“. З 1892 року цей правопис прийнято по всіх галицьких школах: вищих, низчих і середніх, у виданнях Наукового Тов. ім. Шевченка, а далі — „Просвіти“ та по всіх часописах. Коли повстала на Вкраїні російській наша преса, то прийнято було цю фонетику з малими одмінами. Таким правописом друкується „Рада“, „Рідний Край“. Але в кожній газеті, в кожному журналі були все ж таки невеликі ріжниці. А от в „Україні“, що почала виходити в 1907 році, знов бачимо де-яку ріжницю з тим правописом, яким, наприклад, друкується наша „Рада“.