Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.
Описати картину Ф. Манайла "Золота осінь" пропоную так: На картині Ф. Манайла "Золота осінь" зображена найрізнобарвніша та найчарівніша пора року - осінь. Перед очима глядача розгортається гарний пейзаж. На першому плані ми бачимо пожовклу траву та потічок, що ховається вдалині. Праворуч стоять хатинки, зроблені з дерева. Вони ховаються в барвах рослин. Над ними височіють дерева на довгих ніжках. Усі рослини вбрані в золоті, червоні та зелені одежини. За будинками видніються гори. Вони вражають нас своєю величчю. Картина Ф. Манайла дивує мене кількістю своїх барв. Дивишся на неї та розумієш усю красу жовтокосої осені-чарівниці. Тиха річка, сільські хатинки, білесенькі берізки та височенні гори створюють атмосферу спокою та надихають. Осінь - це справжнє свято краси, яке зачаровує кожного гостя цього торжества.
