Розбір речення + схема . До ть будь ласка. Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар, і їй хотілося торкнутися до нього пальцями, щоб зняти з нього біль, але вона не наважувалася цього зробити, щоб не спричинити ще більшого болю
Робінзон побачив, як дикуни привели двох зв’язаних полонених. Одного з них вони повалили на землю. У цю мить інший нещасний кинувся навтьоки. З неймовірною швидкістю він біг прямо до Робінзона.
За втікачем погналося лише двоє. Робінзон побачив, що відстань між переслідувачами та бідолахою зменшується.
Робінзон схопив рушницю й вибіг дикунам навперейми. Він опинився якраз між втікачем та його переслідувачами. Коли перший дикун порівнявся з Робінзоном, той збив його з ніг. Другий злякався та повернув назад.
Бідолашний втікач спинився. Він зовсім розгубився і не знав, що робити. Робінзон поманив його до себе.
Це був гарний хлопець, високий на зріст, бездоганно збудований. Мав стрункі та міцні руки й ноги.
В обличчі юнака не було нічого дикого або жорстокого. Коли він посміхався, обличчя набувало м’якого й ніжного виразу.
Волосся в хлопця було довге й чорне, але не кучеряве. Колір його шкіри був не чорний, а смаглявий, оливковий. Обличчя в нього було кругле й повне. Він мав гарно окреслений рот з тонкими губами, білі, немов слонова кістка, зуби. Очі юнака були жваві й блискучі.
Пізніше Робінзон сказав хлопцеві, що його ім’я буде П’ятниця, бо цього дня йому врятовано життя.
П’ятниця був добрий і послужливий, вірний та відданий. Він прихилився до Робінзона, як до рідного батька.
— Привіт, Олег. Чи можу я взяти в тебе інтерв'ю? — Привіт. Звичайно! — Добре, моє питання таке:"Чи любиш ти новорічні свята?" — Звичайно, я люблю їх. Я не зустрічав ні одної людини, яка б не любила новорічні свята. — Яке свято ти любиш більш за все? — Я дуже люблю Новий Рік. Велика ялинка, багато мандаринів - це все, що я люблю. А більш за все я люблю салюти ( феєрверки), які, я з батьками, запускаємо в нічне небо, о півночі. — Дякую тобі, Олег, за відповідь. — Будьласка.
Робінзон побачив, як дикуни привели двох зв’язаних полонених. Одного з них вони повалили на землю. У цю мить інший нещасний кинувся навтьоки. З неймовірною швидкістю він біг прямо до Робінзона.
За втікачем погналося лише двоє. Робінзон побачив, що відстань між переслідувачами та бідолахою зменшується.
Робінзон схопив рушницю й вибіг дикунам навперейми. Він опинився якраз між втікачем та його переслідувачами. Коли перший дикун порівнявся з Робінзоном, той збив його з ніг. Другий злякався та повернув назад.
Бідолашний втікач спинився. Він зовсім розгубився і не знав, що робити. Робінзон поманив його до себе.
Це був гарний хлопець, високий на зріст, бездоганно збудований. Мав стрункі та міцні руки й ноги.
В обличчі юнака не було нічого дикого або жорстокого. Коли він посміхався, обличчя набувало м’якого й ніжного виразу.
Волосся в хлопця було довге й чорне, але не кучеряве. Колір його шкіри був не чорний, а смаглявий, оливковий. Обличчя в нього було кругле й повне. Він мав гарно окреслений рот з тонкими губами, білі, немов слонова кістка, зуби. Очі юнака були жваві й блискучі.
Пізніше Робінзон сказав хлопцеві, що його ім’я буде П’ятниця, бо цього дня йому врятовано життя.
П’ятниця був добрий і послужливий, вірний та відданий. Він прихилився до Робінзона, як до рідного батька.