1. Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлими наші хати і просторий
світ.
2. Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.
3. Добридень ,тату мій, і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх.
4. Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов.
5. Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік.
6. Гей ,рицарю жадібний, стережись.
7. Вас пам'ятаю, ясени, як проводжали у дорогу.
8. О світе, мій невже без таїни народжуєш троянди й полини?
9. Чуєш ,мамо, горлиця мені знову нагадала давню пісню колискову.
10. Щоб ти ,ясеню, став ще вищий, а ти, ружо, красніша.
11. Ой, ти, дівчино, моя зоре попливем серденько через це море.
12. Широкий Дніпре мій, з тобою ми в розлуці.
Прилітають солов'ї не всі одразу, напровесні, десь надвечір, чуємо, пробують в гущавині голоси лиш поодинокі солісти. Це вій прилетів, господар, а її ще нема, вона з'явиться пізніше. Як справжній лицар і глава сім'ї, він огляне свої володіння – балку, верби – і, переконавшись, що все на місці, приготує гніздечко, заховавши його поміж віттям так, щоб ніякий шуліка не помітив, а після того вже зводить прибути й вона, пані солов'їха чи молоденька соловейкова наречена. Верба з віттям – то їхня планета! Там панують їхні співи й любов…
Объяснение:
1. тому, що каштан упав. що зробив? упав - це доконаний вид, скинув - що зробив? - доконаний. 2. бризкає - що робить? - недоконаний, шепче - що робить? - недоконаний.