Навесні ліс оживає після довгої зими. Ще недавно він був похмурим, а дерева стояли голі.А тепер ліс осяяло весняне сонечко. Тугі бруньки набухли на деревах за кілька днів. Вони розкрилися у ніжне зелене листя. Весняний ліс знову шумить від вітру.
Відразу після закінчення зими, на ще мокрій та холодній землі з'являються перші проліски. Це маленькі, ніжні та тендітні квіти, але які ж вони сильні та витривалі! Проліски не бояться пробиватися крізь залишки снігу, назустріч сонцю. Вони не бояться також весняних приморозків.
Скоро землю знову прикрасить шовковий килим з м'якої трави. А на сонячних лісових галявинах виростуть справжні розсипи різнокольорових квітів. Це яскраво-жовті примули, лілові крокуси, голубі дзвіночки, червоні дикі тюльпани. А слідом за ними білим або рожевим кольором зацвітуть деякі лісові дерева та кущі. Наприклад, дикі яблуні, вишні та груші, глід та бузина.
Навесні ліс сповнений заливистих та дзвінких пташиних голосів. Лісові птахи шукають собі пару, в'ють затишні гніздечка. Весна - це час весіль для лісових мешканців. Навіть змії, і ті святкують свої зміїні весілля. Навесні змії дуже злі та не полюбляють, коли їм заважають. У цей час потрібно ходити лісовими стежками обережно, щоб ненароком не наступити на змію, яка гріється де-небудь на сонечку.
Весняний ліс ошатний та світлий. Прогулянка ним – це справжнє задоволення.
Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї – голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.