Мій улюблений твір мистецтваІз всіх видів мистецтв мене найбільше вражає скульптура й архітектура. Може, на це вплинув мій батько. Він у мене архітектор. Багато архітектурних і скульптурних шедеврів я знаю по ілюстративних альбомах, які є в нас будинку. Звичайно, я хочу побачити золотоглавий Софійськй собор, що в Києві, коней Клодта й Адміралтейство, що в Петербурзі, московські храм Христа Рятівника, Кремль і пам’ятник Пушкіну, єгипетські піраміди й символ Парижа – Ейфелеву вежу, – і багато чого, багато чого іншеАле це в перспективі. З рідного Харкова я поки далеко ще не їхав, але й у нашім місті є скульптурний шедевр світового рівня. Це знаменитий пам’ятник Т. Г. Шевченко, великому українському поетові, нашому улюбленому КобзаревіСкульпторові вдалося втілити в цьому пам’ятнику справжню суть великого співака України: його любов до рідного народу. Ця любов відчувається й у самій фігурі Кобзаря, у його погляді, і в тім оточенні, у якому він перебуває. Для скульптурних фігур творцеві пам’ятника позували артисти знаменитого театру «Березиль», яким керував Лесь Курбас, талантливейший український режисер. Катерина з дитиною на руках – акторка театру Чистякова, що стала згодом народною артисткою України. Мені вона бачиться сумною українською мадонною з дитиною. Доля театру й самого Курбаса сумна: у період сталінських репресій театр був закритий, фактично розігнаний, а його керівник арештований і розстріляний. Але залишилися втілені в бронзі актори. Цей шедевр архітектури не торкнули навіть гітлерівські окупантиВи давно були в саду Шевченко? Сходите, вдивитеся пристальнее в особу поета, у скульптури навколишніх його людей. Ви обов’язково зрозумієте: великі твори мистецтва існують не тільки у світові туристичні центрах
Вечері я гуляла з друзями в парку і побачила на лаві забуту книгу. Мені стало цікаво і я розгорнула її. Книжка була у стилі фентезі і це мені сподобалось, якийсь у цьому був таємний зміст. Я забрали книжку додому і з захопленням прочитала за декілька днів, книжка виявилась дуже цікавою. Потім, я щовечора приходила до парку і сідала на ту саму лаву, в очікуванні зустріти господаря книжки. Одного вечора мені пощастило, я дізналась де живе дівчинка, яка згубила книжку. Це був невеликий будинок, поблизу парку. Я поклала книжку у поштову скриньку і пішла. Через декілька днів доля звела мене з цією дівчинкою ще раз. Ми зустрілися біля магазину і познайомились. Її звали світлана. Хоч досі ніхто не знає про мою добру справу, та ми з Світланою багато розмовляли і знайшли чимало спільного в нашому світогляді і інтересах. Тепер ми справжні друзі. Ось така в мене була історія і я завдячую їй маленькій книжці, що я вирішила повернути.
Объяснение:
Мені здається що скоро піде дощ. вставне
Здається що зараз ніч