Здалеку ліс здається довгою темною смугою. Коли ми під’їхали до нього на лижах, виявилося, що ліс зовсім інший.
Дерева стояли в снігу, наче укутані пухкими білими простирадлами. Деякі гілки були чимось схожі на руки й ноги. Здавалося, змерзлі велетні зібралися тут, щоб погрітися в купі.
А лижників вони не пускають їхати далі: хапають за одежу, притримують. Ми побороли ці перешкоди й виїхали на широку галявину. Блискучий сніг вкривав її. Сонце визирнуло з-за хмар, і очам стало боляче від цієї білизни. Аж раптом сонна галявина прокинулася: пролетів вітерець, затанцювали сніжинки.
Захвилювалися навколишні дерева. Вітер зробився сильним, завив, а потім ніби заридав, наче голодний звір.
Як лютує мороз, щипаючи за носа, хапаючи за щоки! Він хоче подолати відважних лижників. Та намагання морозу даремні.
Стрілою ми мчимо між деревами, і нам нічого не страшно. Ми зникаємо в білій далечині.
До побачення, зимовий ліс!
Объяснение:Дуже красива легенда про тернопільський “Острів закоханих”
Листопад 13, 2018 1 Коментар
Перлиною міста вважають жителі та гості Тернопільський став. А острів закоханих на ньому – як осередок любові. – пише газета Свобода. Це найромантичніше місце Західної України приваблює закохані пари і тих, хто шукає кохання, вірить у нього, прагне налагодити чи відновити стосунки, знайти свою долю.
19510136_1150874588351821_4746773738817338531_n
Дивною силою наділене це місце. Люди кажуть, що народилася колись давно у цьому краї дівчина із терновими очима – Тернавка. Була вона висока та струнка, стан – тонкий, темно-руса пишна коса — нижче пояса. Личко – ледь рум’яне з ямочками на щічках, а на ньому — величезні темно-сині тepнoві очі, глибокі, як озера. Їх прикрашали широкі чорні брови. Губи — повні, соковиті. Та не тільки дивною красою славилася Терна, а й лагідною вдачею, добротою, гострим розумом. Дуже любила дівчина зелень лісу, шелест дібров, тихий плескіт річки, квіти, щебетання птaxів. Закохалася Терна у красеня Поля, котрий теж не уявляв свого життя без дівчини, але не довгим було їх щастя. Мачуха-доля була невблаганною. Трагічно закінчилася історія їхнього кохання. Гостра стріла пронизала груди, у яких горіло полум`я любові.
Поховали дівчину та хлопця серед квітучого тернового поля. Насипали люди високу могилу і довго носили туди свіжі квіти. Минули роки, і на місці заквітчаного тереном поля розлилися води річки Серет, шепіт хвиль якої так любила слухати Терна. Згодом утворилося велике озеро, таке ж синє та глибоке, як тернові очі дівчини. А на місці могили закоханих і далі височів пагорб, на ньому квіти, і поміж ними – терен. Довго не покривала вода цей острівець, ніби не наважувалася сховати те велике кохання, що зародилося в серцях Терни і Поля, а може, душі молодих людей, які загинули насильницькою смертю, не давали цього зробити. Люди назвали це місце островом закоханих.
Душі Терни і Поля, що так недовго були разом за життя, не залишили це місце. Піднялися високо над землею, з`єдналися в єдине ціле, справжньою благодаттю опустилися на острівець і оселилися на ньому. З того часу почали опікуватися сердечними справами усіх, хто приходив сюди, допомагати тим, хто прагне щастя та кохання, хоче знайти його.
Кажуть, і тепер острів має велику силу. Закохані вірять: якщо пильно вдивлятися в озеро, можна побачити, яким буде майбутнє спільне життя. Самотні в глибочіні можуть побачити свою долю. Пари ж, які посварилися, прийшовши до озера, можуть знайти спільну мову та жити довго й щасливо.
Ірина МАЦКО