У кожної людини є своя рідна домівка, край , де він народився.У кожного це місце єдине та незабутнє.Хтось любить свою маленьку Батьківщину за за вузенькі вулички,високі(низенькі) будинки , що стиснулися докупи ,маленький садочок перед власним будинком.Та я люблю всією душею не тільки місця, а й спогади , що іноді навіюють
і сум ,і радість , за людей , чиї імена назавжди викарбувалися в моєму серці та в моїй душі, за події , які не стреш з пам'яті.
Батьківщину можна захищати, поважати , але любити ми її зобов'язані .
Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
Псевдопатріоти не цінують життя, бо вони - диванна картопля. Це ті, хто вміє прекрасно говорити, замилювати очі, і нічого не робити задля блага свого краю. Тільки те й роблять, що переховуються від війни. Такі люди не бачать душею Україну і все, що вона добула.
Незалежно від того, чи це військовий, чи лікар, чи учитель, на кожній людині лежить відповідальність за чиєсь життя. І якщо хтось халатно буде ставитися до своєї справи, не цінуючи життя інших, гріш ціна такій особі. Лише той гідний життя, хто не говорить про любов до Батьківщини, а працює і живе задля ї процвітання, примножуючи набуте.