"Козак Мамай" — картина невідомого художника. На передньому плані ми бачимо портрет козака. Мабуть, він відпочиває після довгої дороги. Надворі вечір, тільки світла смужка над обрієм свідчить про те, що сонце сіло нещодавно. І степ вкриває синє вечірнє небо.
Втомився козак, зліз з коня, прив'язав його до списа, сів на землю, підібгавши ноги, взяв у руки бандуру і заспівав сумну пісню. Очі у козака сумні, карі, брови темні, довгі вуса і традиційний козацький оселедець. Художник намалював козака у центрі картини.
Вороний кінь козацький, також утомлений, вкритий багатим вишиваним сідлом, зображений на задньому плані у правому боці картини.
На задньому ж плані, зліва, на дереві висять козацька довга шабля та інші речі Мамая.
Звідки і куди їде Мамай? Мабуть, з війни, де здобув і багате сідло, і розкішний жупан, підбитий хутром. Надів козак цей жупан на свою стару драну сорочку і їде додому. Може, він не знає, що його вдома чекає, тому і очі у нього сумні, і пісня невесела. А може, ця пісня про друзів-козаків, що вже не повернуться додому, може за ними сумує Мамай серед вечірнього степу?
А унизу картини написані, мабуть, вірші про хороброго Мамая та його бойові подвиги.
Відповідь:
Найцінніше, що є у людини – це її життя. Воно дається їй тільки раз і кожній своє. Довге чи коротке, воно триває лише від народження і до смерті, його не можна прожити двічі. Проте як вона зуміє розпорядитись цим даром залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень, насолод. Але таке життя – порожнє. Життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтринькувати його на щось менш цінне, в тому числі лише на самі задоволення.
Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно у неї чомусь не складається, коли у ньому більше незгод ніж радощів. Так, людське життя… Воно неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин. Люди, їх мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні.
Пояснення: