- Привіт (Т.ч.) Маринка!
- Привіт (Т.ч.) подруго! Як твої справи?
- Добре. Вчора був (М.н.) такий важкий (Н.ф.д.) день! Я так втомилася (Н.ф.д.)! Добре що сьогодні вихідний, можна відпочити. (Т.ч)
- Так, але завтра доведеться робити (Н.ф.д.) домашнє завдання знову і не буде часу вийти (м.ч.) на вулицю.
- Не сумуй (т.ч), можемо зробити (Т.ч.) декілька завдань разом. Я до Н.ф.д.) тобі з математикою, а ти мені з українською мовою. Ми з тобою впораємось! (Н.ф.д.)
- Дякую тобі подружко!
- Друзі завжди мають допомагати (М.ч.) одна одному. Звертайся (Н.ф.д.)!
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.