Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава. В день шанування пам’яті Нестора-Літописця ми святкуємо День української мови і писемності. І щорічно, відзначаючи це свято, гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.
Знання рідної мови — перша ознака освіченої людини. Як приємно спілкуватися з людиною, яка правильно висловлює свої думки, користуючись усіма багатими відтінками рідної мови. Добре тому жити, хто вміє гарно говорити, — стверджує народна мудрість. І, навпаки, співчуття викликає людина, яка не удосконалює своє мовлення.
Що б сталося з нами, якби ми раптом втратили мову? Усюди панувала б тиша. Люди не змогли б спілкуватися й виконувати роботу. Весь світ онімів би.
Отже, мова відіграє важливу роль у нашому житті. З її до ми думаємо, спілкуємось, без неї не зможемо існувати. Мову слід не лише любити, але й берегти. Особливо таку милозвучну, як українська — зіткану зі співучих слів, наповнену красою.