Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю:
Діалог 1. Марія та Оксана посварилися через те, що Оксана не схотіла до Марії виконати домашнє завдання. Наступного дня Оксана підійшла до подружки та сказала: - Даруй, Маріє, що відволікаю, але мені хочеться перед тобою вибачитись. Я була неправа, коли не схотіла до тобі з домашнім завданням. - Нічого, Оксанко, я не ображаюсь. - Давай сьогодні ввечрі підемо до мене та я поясню тобі новий матеріал? - Дуже дякую, з задоволенням!
Діалог 2. Михайлик їхав у трамваї в школу та випадково штовхнув жінку, що стояла поряд: - Я дуже пере , що сталася така прикрість. Вам не боляче? - Все нормально, з кожним може статись. - Дякую за розуміння.
Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю: