Восени тварини активно готуються до зими. Білки, борсуки, лісові миші збирають жолуді, насіння різних рослин і ховають їх у норі або у дуплах повалених дерев. Миші-полівки, кроти, хом’яки риють зимові комори і заповнюють їх зерном. Тваринки, що впадають у сплячку утеплюють свої нірки мохом, сухим листям та травою. У середині осені в багатьох звірів змінюється забарвлення хутра, відростає пухнаста густа шерсть.Бурий ведмідь облаштовує барліг з повалених буревієм дерев. Вимощує його сухим листям, травою, мохом, а потім накриває лігвище гілками дерев. Ведмідь залягає в барліг ще до того, як випаде сніг.
До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.
Від стоп ятидестя да п ятиста років
Объяснение:там де пропуск то апостроф