Кар’єризм – це намагання зробити кар’єру, не враховуючи інтереси громадської справи; гонитва за особистими успіхами. зрозуміло, що перша частина цього тлумачення має явно негативне забарвлення. але хіба можна зневажати цілеспрямовану, працьовиту людину, яка вміє досягати поставленої мети, навіть якщо іноді вона поводить себе егоїстично? напевно, усі успішні люди – кар’є уважаю, що не може бути піддана сумніву позиція, згідно з якою кар’єризм є важливою ознакою життя сучасної людини. проте він не завжди має бути жорстким та егоїстичним: особисті успіхи нерідко залежать від уміння добре ставитися до . свою позицію я хотіла б підтримати низкою аргументів. по-перше, здобутки, в основі яких нехтування громадських інтересів, не бувають міцним підгрунтям для наступних досягнень, не дають тривалої користі, надії на підтримку в скрутних обставинах, коли людині потрібна . і якщо кар’єрист не матиме хороших стосунків із своїми колегами, то особисті успіхи можуть його оминути. прикладом цього є історія, про яку я дізналася, працюючи з відомою журналісткою джессікою мішо. вона розповіла про талановитого французького дизайнера, котрого в момент фінансової кризи не підтримала преса. амбітність та егоїзм кутюр’є позбавили його людської симпатії і , що й призвело до закриття його будинку моди. по-друге, цілеспрямованість і працьовитість є найголовнішими факторами розвитку кар’єри. успіх приходить до тих, хто залишається людяним і чесним. усе інше – швидкоплинне. доречним зразком жінки, яка змогла зробити блискучу кар’єру, є діда – героїня роману люко дашвар "мати все". вона, талановитий лікар із родини інтелігентів, зберегла людяність навіть після того, як стала провідним спеціалістом приватної іноземної клініки.безперечно, можна навести ще чимало прикладів на користь моєї позиції, але й запропоновані вище доводять, що успіх людини залежить від уміння досягати мети чесними шляхами. бо егоїзм і зневажання інших не завжди можуть створенню чудової карьери.
проживаю у селі великі бірки, майже на його окраїні, на вулиці євгена коновальця.вона не дуже довга, проте широка. у кінці вулиці — сільський стадіон. біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.вулиця є. коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. коли ввечері йдеш вулицею, тебе дивні пахощі з кожного городу. ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів! восени моя вулиця барвиста. цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.але найбільше я люблю свою вулицю взимку. все навколо біле-біле. снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.на нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.
