Я — українець, рідна мова моя — українська. Мені близькі й рідні народні традиції та свята. Особливо подобаються зимові свята з безліччю обрядів та дійств, у яких приємно брати участь.
Та якось я запитав: що для мене значить бути українцем? І прийшли ось такі несподівані думки. Наприклад, усюди слід поводитися так, щоб за мене не було соромно батькам, учителям. Бо з давніх часів українці вчили дітей бути чемними. Мені слід добре навчатися, аби примножувати успіхи України, коли я стану фахівцем у комп'ютерних технологіях. Мені слід бути активним у справах класу, школи. Хтозна, а раптом життя покличе мене до участі в політичних справах України, щоб надалі відстоювати її незалежність. Тож маю виховувати в собі високі моральні якості, що їх віками плекав народ, — чесність, порядність, любов до рідного краю. Насамперед мушу сказати, що бути українцем — дуже відповідально, особливо перед майбутніми поколіннями.
Якось мені довелося стати мимовільним свідком полювання на дятла. Полював на птаха мій друг Тарас, і робив він це у власній оселі. Дятел залетів у його двоповерховий будинок через вікно. З самого ранку. Тоді мені якраз довелося ночувати у Тараса вдома.
Візиту непроханого “гостя” Тарас спочатку зрадів. Втішилися і його родичі. Вони дивилися на птаха, який сторожко сидів на карнизі у кутку кімнати. Тарас побіг на кухню, і приніс у блюдці молока. Я здивовано подивився на друга, який не знав, що дятли молоко не дуже полюбляють. За секунду птах дав зрозуміти Тарасу і його родичам, що молока пити він не буде. Освоївшись у кімнаті, він почав довбати стіну Потім, вочевидь не знайшовши у стіні комах, перелетів на дерев'яну шафу, залишивши до того на стіні декілька відмітин. Першим на дятлове неподобство відреагував Тарасів кіт. Тварина стрибнула на птаха, і той, злетівши з шафи, почав літати хатою. За ним кинулися і мешканці будинку.
Давай справа заходь, оточимо його! — перегукувались мешканці дому. — Ще трохи і зловимо!
Наляканий дятел залетів на кухню. Він перекинув пакети з приправами, а його переслідувачі скинули на землю декілька табуреток та каструль.
Наробивши гармидеру, дятел, врешті, викликав співчуття усієї родини мого друга. Птах намагався вилетіти у вікно. Кватирка була зачинена. Глухий звук, і пташка вже лежала на землі. Поруч виднілося декілька краплин крові. Мешканці будинку відразу змінили гнів на співчуття. Продовжував атакувати птаху лише кіт. Проте Тарас вправно зловив його за задні лапи, а потім зачинив у іншій кімнаті.
Дятла ж поклали на подвір'ї. Полежавши декілька хвилин на траві, на моє здивування та на радість Тараса він оклигав, і полетів.