Без усвідомлення сенсу життя ми не можемо бути щасливими. І хоча б у нас була найсмачніша їжа, найвишуканіший одяг, найкраща робота, без усвідомлення сенсу свого життя ми постійно відчуватимемо, що нам чогось не вистачає для щастя. Насправді, питання про сенс життя є одним з найскладніших питань, перед яким стояло людство протягом цілої історії свого існування і, напевне, ще гостріше стоїть в наші дні.
Напевно кожен з нас хоча б раз у житті (а дехто і не один раз) ставив його перед собою, намагаючись знайти відповідь. Дуже часто ми так заклопотані своїми справами, соціальними мережами, розвагами, що навіть не маємо часу подумати взагалі для чого я живу? Чи є зміст в тому, що я роблю?
Особливо часто, такі запитання постають перед нами в моменти усвідомлення скінченності життя. Коли ми бачимо, що людина з якою ми ще вчора розмовляли про різні речі сьогодні вже відійшла у вічність. Після таких подій ми часто задумуємось: А якщо завтра не стане і мене? І насправді, якщо життя після смерті не існує, то все, що ми робимо не має жодного змісту. Усвідомлення цього народжує в нашому серці страх. Смерть — це єдина річ, яка трапляється в кожному житті з 100-відсотковою ймовірністю.
Насправді, ми перестаємо чогось боятися, коли розуміємо з чим маємо справу. Зрозуміло, що дати вичерпну відповідь на питання про те, що відбувається після смерті не може ні наука, ні філософія. Достовірно відповісти на нього може тільки Той, хто Сам має владу над життям і смертю, хто помер та воскрес. Історія знає тільки одну таку особу — Ісуса Христа.
У всі періоди історії цілий світ дивувався безстрашності християн перед смертю, які часто помирали мученичою смертю з усмішкою на обличчі, для яких правда була важливішою за життя.
Людина помирає, і в той момент, коли її фізичне страждання досягає межі, вона чує, як лікар визнає її мертвою. Вона чує неприємний шум, голосний дзвін або жужжання, і в той самий час вона відчуває, що рухається з великою швидкістю вздовж довгого темного тунелю. Після цього вона раптово виявляє себе поза своїм фізичним тілом, але ще в безпосередньому фізичному оточенні, вона бачить своє власне тіло на відстані, і як сторонній глядач гає за спробами повернути її до життя, володіючи цією незвичайною перевагою, і перебуваючи в стані деякого емоційного шоку. Через деякий час людина збирається з думками і поступово звикає до свого нового положення. Вона помічає, що володіє тілом, але зовсім іншої природи і зовсім іншими властивостями, ніж фізичне тіло, яке вона покинула
Объяснение:
Кожна людина все життя мріє стати щасливою, та чи всі можуть відчути й зрозуміти власне бажання?
Щастя – це не термін, не теорія й не правило. Його не поясниш і не прочитаєш у книжках, бо це те, для чого бракує слів.
Існує багато думок, стереотипів й переконань із цього приводу. Багато хто каже: «Щастя не в багатстві». Та насправді, коли ти маєш гроші, можеш дозволити подорожі, найулюбленішу їжу, якісні ліки й ґрунтовну освіту. А це теж є складниками того щастя. Це ніби пазлик, який кожна людина збирає для себе сама, зі своїх «шматочків».
Нещодавно я запитала своїх друзів про їхнє особисте щастя. Звісно, більшість відповіла: «Друзі, родина, хобі, подорожі». Та потім я захотіла послухати про їхнє «щастя в дрібницях», і саме про це хочу вам розповісти.
Для когось з’їсти шматочок улюбленого тістечка – все одно, що побувати на сьомому небі. Проїхати улюбленим маршрутом рідного міста, нарешті «впасти» в ліжко після неймовірно важкого дня, передивлятися фотографії та відео, згадуючи найзворушливіші моменти, виспатися, побачити старого друга, повернутися додому після подорожі, нарешті закінчити всі свої справи, гладити кішку й чути тихе мурчання, що так заспокоює, дізнатися радісну звістку близької людини, бачити щирість в очах коханого й усім серцем відчувати любов, що кружляє прямо в повітрі – усе це і є маленькими особливими митями кожного.
І чим більше цих малесеньких «шматочків», тим яскравіша й прекрасніша картина. Саме дрібнички довершують цей пазл під назвою «щастя».