Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу
На високій горі панує вічний холод. Там розкинулось білосніжне місто.
Навколо воно оточене неприступними крижаними мурами. А у центрі велично підноситься до неба замок своїми куполами. Кришталем виблискують вони від рідкісного промінчика, який іноді зазирне у цю мерзлоту. Навкруги все біле: снігові стіни, снігове покривало на землі, сніжинки у повітрі. Замок дуже гарний. Проте ця краса холодна. Не гріє вона теплом та затишком, не щебече пташиним співом, не розцвітає прекрасним цвітом. Тут мешкає могутня Снігова королева.
Хто потрапляє сюди, той все забуває. Серце його стає холодним. Зникають усі переживання та почуття. Тут жив зачарований Кай, поки добра Герда не розшукала його.
Можна підібрати синонім
незабутнє свято