а)Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в за́тишку, в мі́ру, в нагоро́ду, в но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в по́зику, в ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до сих пі́р, до смаку́, до сме́рті, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дості, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дча́й, на відмі́нно, на віку́, на га́му́з, на го́лову, на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на смі́х, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на грі́ш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по можли́вості, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, у ви́гляді, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, че́рез си́лу, як слі́д, як тре́ба.
б)Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на де́нь, оди́н в оди́н, раз у ра́з, рік у рі́к, час від ча́су.
в)Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: дру́гого дня, таки́м чи́ном, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим ча́сом і т. ін.
г)Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основно́му, в ці́ло́му.
д)Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо тощо.
3. Через дефіс пишуться:
а)Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за до прийменника по та закінчення -ому або -(к)и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-і́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; також по-лати́ні.
Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по-: по-соціалдемократи́чному.
б)Складні прислівники, утворені за до прийменника по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє й т. д.
в)Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби́-то, бу́дь-де, бу́дь-коли, бу́дь-куди, де-не́будь, де́сь-то, ка́зна-де, ка́зна-коли, коли́-будь, коли-не́будь, куди́-будь, куди-не́будь, та́к-то, хто́зна-як, як-не́будь.
г)Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-і́нде, десь-і́нколи, сяк-та́к та ін.
д)Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-бу́дь, віч-на́-віч, всього́-на́-всього, дале́ко-дале́ко, де-не-де́, коли́-не-коли́, ле́две-ле́две, ось-о́сь, пліч-о́-пліч, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к.
Объяснение:
«Захар Беркут» цитатна характеристика Максима «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»; «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»;
«…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» «Життя в неволі нічого не варте»
«Захар Беркут» цитатна характеристика Мирослави «…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами», «…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов». «…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…» «А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!» «Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!» «Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя».
1)які є формально сполучення іменників з прийменниками( без угаву, на диво,до смерті)
2) прийменникові сполучення з повторенням слова в тій самій або іншій відмінковій формі(день у день, крок за кроком)