хрещатик - головна вулиця києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь володимир великий хрестив свою родину. мабуть, саме так виникла назва вулиці. але згідно іншої версії, назва походить від хрещатого яру (місцини, що перехрещена ярами). довжина хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
як повноцінна вулиця хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. першим забудовуватись ділянки в районі європейської (кінної) площі. у той час на хрещатик будувались переважно житлові будинки, за винятком першого київського театру – садиби, побудованої за проектом а. меленського. саме тому вулиця деякий час називалася театральною. до 1869 року головна вулиця києва звалася хрещатицькою, а потім була перейменована в хрещатик.
найтрагічніший час для хрещатика настає в роки великої вітчизняної війни. відразу ж після звільнення києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи, а 1948 році - втілення в життя генерального плану відновлення хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. згідно із проектом, хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними з'явився знаменитий каштановий бульвар. при забудові вулиці архітектори намагалися виграшно з'єднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. на місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового хрещатика.
по вихідних і святкових днях вся транспортна частина хрещатику від вулиці бессарабської до майдана незалежності перекривається. вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з хрещатиком буденного дня. і кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів.
Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
Псевдопатріоти не цінують життя, бо вони - диванна картопля. Це ті, хто вміє прекрасно говорити, замилювати очі, і нічого не робити задля блага свого краю. Тільки те й роблять, що переховуються від війни. Такі люди не бачать душею Україну і все, що вона добула.
Незалежно від того, чи це військовий, чи лікар, чи учитель, на кожній людині лежить відповідальність за чиєсь життя. І якщо хтось халатно буде ставитися до своєї справи, не цінуючи життя інших, гріш ціна такій особі. Лише той гідний життя, хто не говорить про любов до Батьківщини, а працює і живе задля ї процвітання, примножуючи набуте.