Вставні слова і речення не є членами речення й не відповідають на жодне питання в реченні. Вимовляються вони з особливою інтонацією (пониження голосу й більш швидке проговорювання), а на письмі відокремлюються комами, рідше - тире.Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до свого висловлювання. Вони не несуть нової інформації, а лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.1. Вставні слова і речення виражають впевненість: безумовно, без сумніву, звичайно, зрозуміло, правда, безперечно, дійсно, розуміється, авжеж.2. Вставні слова і речення виражають невпевненість: може, може бути, здається мабуть, можливо, напевно, либонь.3. Вставні слова і речення вказують на джерело повідомлення: кажуть, по-моєму, мовляв, на думку (когось), за словами (когось) і под.4. Вставні слова і речення виражають задоволення чи незадоволення: на щастя, на жаль, як навмисне, дивна річ, на диво, як на зло і под.5. Вставні слова і речення вказують на зв'язок між думками, їх порядок: по-перше, до речі, таким чином, наприклад, нарешті, отже, виходить і под.6. Вставні слова і речення привертають увагу співрозмовника: знаєш, зверніть увагу, між нами кажучи, бач, бачте, чуєш, знай і под.7. Вставні слова і речення дають оцінку повідомлюваному з точки зору звичайності: як завжди, бувало, як водиться і под.8. Слова ввічливост пере будь ласка, добрий день, здрастуйте, на добраніч.Приклад речення:Мабуть,треба спочатку визначити не тільки зміст,а й мету викладених думок.(Вставне слово- мабуть,виділяється комою)
Що означає для будь-якого народу мова? Я гадаю, що це першооснова існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє незалежне становище, надати доказ того, що він вільний або заслуговує на свободу. Але вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в духовному. Нація без мови – не нація. Першочергово, звісно, потрібно розглянути картину ставлення молоді до правильного вживання тих чи інших слів рідної мови під час спілкування у неформальній обстановці, у невимушеному колективі. Поговорімо, навіть, про дітей мого віку. Якби лише можна було уявити, скільки слів-сленгів можуть вигадати підлітки, щоб спілкування набуло більш ближчого їм до душі забарвлення. Проте, їх далеко не хвилює, що це забарвлення також може набувати досить темного та брудного відтінку. А нашим обов’язковим завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу. Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови – це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар. Проблема культури мовлення в сучасний період є актуальною і суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б для нас виробляти стійкі навички мовленневого самоконтролю. Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна катастрофа. Адже мова вже закладається в людині генетично, спадково. Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти. Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури. Одним словом, це запорука державності. Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше нема і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати? Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її! Бо такої більше нема на Землі. Хай сучасна молодь засвоїть всі норми спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною мовою культурно і грамотно!
