Я люблю своє місто.Воно приваблює мене в різні пори року.І весною,коли приємно дихати чистим, свіжим повітрям.І влітку коли бушує квітуча зелень.І восени ,коли сяє золотим вбранням.А взимку воно схоже на палац Сніжної Королеви.білосніжною ковдрою вкрила зима все навколо.все навколо стало білим.Дерева вдяглись у вишете діамантами вбрання.Стоять вони зачаровані .Білий пух сиплеться з неба і падає на землю,засипаючи білою пеленою.вулиці нашого міста побіліли,будинки сали схожі на крижані палаци.Іній на деревах переливається під світлом сонця.Зима снесла свої зміни.Скізь чути дзвінкий сміх дітей,що грають у сніжки ,катаються на ковзанах,лижах,санчатах.Із зимою приходять веселі свята. Приємно блукати по засніженим вулицям міста,коли малесенькі сніжинки лягають,як пух на твої долоні .
На високій горі панує вічний холод. Там розкинулось білосніжне місто. Навколо воно оточене неприступними крижаними мурами. А у центрі велично підноситься до неба замок своїми куполами. Кришталем виблискують вони від рідкісного промінчика, який іноді зазирне у цю мерзлоту. Навкруги все біле: снігові стіни, снігове покривало на землі, сніжинки у повітрі. Замок дуже гарний. Проте ця краса холодна. Не гріє вона теплом та затишком, не щебече пташиним співом, не розцвітає прекрасним цвітом. Тут мешкає могутня Снігова королева. Хто потрапляє сюди, той все забуває. Серце його стає холодним. Зникають усі переживання та почуття. Тут жив зачарований Кай, поки добра Герда не розшукала його.