Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Темно в лісі. Молодий стрункий явір вкривши коріння оксамитовим мохом
високо сягає рябеньким стовбуром. Сягає, щоб зеленим верховіттям
осміхнутися до блакитного неба зкупатись в золотому промінні. Цікавим
оком поглянути на/широкий чудовий краєвид розмовитись з вільним
вітром...
Тихо в лісі. Повітря не дихне ніщо нешерехне жодна рослинка несхилилася
незлякає маленької комашки. Мов усе поснуло, мов зачароване. За те вгорі
йде гучна розмова вітру з лісовим верховіттям. Ось чутно, як несе вітер
якусь новину з далекого лісу, що синіє за горбочком. Здалека чути глухий
гомін. Він наближається дужчає обхоплює верховіття. І здається, що
кожне дерево своїм листочком шепоче яке/сь чарівне слово. А ті слова
зливаючись в чудову гармонію шепотіння хвилею котяться далі
завмираючи в просторі... За першою хвилею котиться друга, третя...
Молодійний шелест листя. Чарівна музика молодого лісу...