Дніпро! Від цього слова спадає з тебе зневіра і втома, і (з/с)цілюєшся ти, ослабле(н/нн)ий, і повертаєш собі жи(т/тт)єдайні сили.
Не в образі водного шляху, не (у/в) вигляді пов(і/е)ні, (не)стримної,буркотливої, не в картині сизого безме(ж/жж)я сповне(н/нн)ого світла, барв і гомону, постає Дніпро. Він є символом нашої сутності, вічного бу(т/тт)я народу, його багат(ц/ст)ва, сили і здоров'я.
Висвітливши (у/в) своїй душ(и/і ) цей символ, воскресаєш, як тлінний Лазар з небу(т/тт)я. Стаєш мов хрест на церковній бані - святий і чистий.
Дніпро…Розділився монолітний і дужий на річки потоки й рукави ніби стомився дорогою й спинитися хоче. Досягаючи столиці він омиває зелені острови тихою гладі(н/нн)ю засинає на лебеди(н/нн)их озерах.
Та допавши до зелених круч Печерська, вириває(тся/ться) на степовий р. Тоді благословляють золотим блиском його (не)стримний біг до моря суворі шпилі Лаврських соборів.
У виділеному реченні розставити розділові знаки
Фразеологізми у творах виділено курсивом