Перший друг людини - це собака , відомий всім факт . Але звідки ж він узявся мало хто знає. Чому саме собака , а не кішка або кінь ? Адже вони так само залежать від людини , як і решта домашні тварини. Прийнято вважати , що предок нашого друга - вовк , про це можуть розповісти вчені, що проводили дослідження ДНК. З цього може випливати те, що вона більше належить зграї і дружба для неї чужа. Відповіддю на питання , чому ж саме собака може бути те , що використання особистісних якостей тварин частіше застосовується людиною. От скажіть , скільки разів ви бачили , як кішка рятує потопаючу людину , або хом'яка - поводиря , а кінь , що приносить застрелену дичину ? Напевно , жодного разу , що не дивно . Собака стала ближчою для людини лише для того , щоб надавати до здатність до виконання наказів , простота дресирування і витривалість - головні якості , яких немає у решти домашніх тварин , а значить , вся дружба тільки і полягає в тому , що людина використовує тварина . Можливо , це егоїстично , але , принаймні цілком обгрунтовано і справедливо. Кожен отримує саме те , що йому потрібно.
1. Закрався вечір, одшуміла праця.
2. На поле синєє вечірній пав туман, над річкою пливуть його мінливі тіні.
3. Дугою вудлище зігнулись ліщинове, дзвенить, немов струна, прозора волосінь, вода кругом іде.
4. Стрибають, циркають і квокчуть між кущами дрозди, шовкова рунь прослалась по ланах. Повітря — тихий мед, гаї — барвисті плями
5. Чекає ратая, паруючи, чорнозем,
Фіалки молоді старий ворушать лист,
Діброви тягнуться в обійми першим грозам, Чиряток-свистунків дзвінчастий ллється свист, Жагучі коні ржуть, і соком срібно-сльозим Берези капають...
6. Я пам'ятаю, йшла весна, Своїм походом смілим,
І по саду лилась вонаКвіток зеленим пилом... 7. Вона казала:" кожне слово Людську історію чудово,
Як чиста крапля, відбива".
8. —"Я пам'ятаю, в юності моїй,
Ми завжди проводжали рік старий Гучними пострілами із рушниці"— Казав Денис, що так воно годиться.
9. Білі мухи налетіли, Все подвір'я стало біле.
10. Нараз, майнуло щось попід стіною,
Почулись кроки, чийсь усатий вид заглянув у вікно...
11. Що ж, признаюсь, люблю я здавна Київ, Любов'ю теплою...
(З тв. М.Рильського).
12. Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.