Речення з однорідними членами е в рядку А Нiч була темна, тільки на небi ясно блищали зорі. Б Пісня дише голосом, мовить поле колосом. 1. В Розходилась хуртовина, снігом вікна укривае. Г Всюди зробилося темно, тільки небо палало. Однорідні головні члени вжито в реченні А Ревуть вітри суворі, сніги покрили гори. Б Співа синицями калина, вогнями їхніми горить. В Небокрай горить-палає рожевим вогнем. Г Тихо. ніщо не шерехне, ніщо не пискне. 2. Правильно розставлено розділові знаки в реченні з однорідними членами в рядку А Стоять осінні клени у барвах золотих, і дивляться на мене. Б Дорога лугами, ярами стрибала, рaптом у річку упала. В Місяць безжурно дивився на гори, долини, та сонне місто. Г Тече вода в сине море, та не витікае. 3. Двокрапку перед однорідними членами треба поставити в речениі (окремі розділові знаки пропущено) А А цій землі нічого не забракло ні рік, ні моря, ні озер. Б На всьому запорізьких степів водилася сила звірини и птахів. В Мені хочеться життя яскравого, блискучого, діяльного. Г Зпід рушника виглядае житній хліб, cільничка й пучок польових волошок. 4. Звертання НЕМАЄ в реченні (окремі розділові знаки пропущено) А Cniвай же пташечко пісні, лікуй душевні рани! Б Ти знов оживаєш надіе! В Дзвенить, бринить, гуде твое! мудрості бджола. Г Україно ти для мене диво! 5. Правильно розставлено розділові знаки в реченні зі звертанням А Прилітайте ластів'ята, до моеї хати! Б Вечірне, сонце, дякую за день! в О. мово pідна, свое гаряче серце віддав тобі я недарма! Г Душа полів, ти пам'ятаєш стерні? 6. Вставного слова НЕМАЄ в реченні (окремі розділові знаки пропущено) А У чому власне чудо Паганіні? БУ ріднім краї навіть дим солодкий. В Буває часом сліпну від краси. г здавалось загримів десь на небі грім. 7. Пунктуаційну помилку допущено в реченні зі вставним словом А Hа жаль, не здійснились гетьманські нади. Б Сон, кажуть, Божа благодать. В Видно, вірять люди в чудеса. Г Там зірка одна велика. можливо зоря Господня. 8.
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.