закінчуючи школу, мільйони наших ровесників вступають у доросле незалежне життя. кожен з нас може продовжити освіту, а може відразу ж піти працювати. і в тому, і в іншому випадку дуже важливим є питання вибору майбутньої професії, адже головне, щоб справа усього життя довелася нам до душі. деякі з вчорашніх школярів при цьому приділяють увагу популярності професії, деякі – заробітній платі, і тільки одиниці вибирають те, що їм ближче те, що їм до душі.
в даний час існує близько шести тисяч професій, і зорієнтуватися в такому розмаїтті дуже непросто. звичайно ж, найкраще відразу ж знайти «свою» професію, щоб потім все життя не мучитися і не витрачати час на заняття нелюбою справою. на жаль, сьогодні часто доводиться вибирати не те, що нам подобається, а те, що більш престижне і добре оплачується. але як підійти до вибору професії так, щоб потім не шкодувати про свій вчинок все життя?
я вважаю, що, перш за все, майбутня професія повинна бути цікава не вашим батькам і родичам, а особисто вам. адже захоплююче заняття, яке дійсно подобається – це дуже важлива складова дорослого життя будь-якої людини. однак при цьому слід враховувати і можливість отримувати гідну оплату своєї праці, адже найцікавіша робота не принесе людині задоволення, якщо вона при цьому не зможе гідно жити і утримувати свою сім’ю
Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Українська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем розуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.
Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково займатись.
Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти літературною мовою.
І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.
Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спілкувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше проблем, де найбільше помилок.
Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інформацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО
ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовувати, одним словом — навчатись.
Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут неможливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.
Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобов’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».