Батьки навчають нас бути людяними, охайними, шанувати працю, добре вчитися. І їм дуже нелегко спілкуватися з нами, коли ми говоримо неправду. Тому вони намагаються переконувати нас, що треба бути чесними: «Чесність — краща чеснота».
Не завжди легко говорити правду, особливо про некрасиві вчинки. Але, коли обманюєш когось, особливо близьку людину, — на душі стає ще гірше. Недаремно кажуть: «в обманщика має бути гарна пам'ять». Це означає, що він повинен пам'ятати, що і кому сказав, і постійно приховувати правду. А це породжує страх і відчужує від людей. Обманювати означає боятися. Тобто виходить, що обманщик — це найчастіше боягуз.
Але ж усім відомо, що «шила в мішку не сховаєш». Так і правда — десь випливе. І стане людині ще гірше: будуть з неї сміятися або дорікати. Тому треба намагатися відповідати за свої слова і вчинки, а якщо не так щось трапляється — казати щиро та чесно, не боячись. Адже «краще гірка правда, ніж солодка омана». А якщо бути чесним і справедливим — буде більше поваги до такої людини. І в її оточенні, і до себе самої.
Відповідь:
Дуже своєрідний, але типовий для українського села образ «народного радіо» вводить у сюжет повісті І. Нечуй’Левицький. Мабуть, ви вже здогадалися, це —баба Палажка, яка щороку збирає по селу мирян і водить їх до Києва на прощу, щоправда, не всіх повертає додому, як це сталося з Мелашкою. Вона в «наймодерніший б лікує від пиятики Омелька Кайдаша: радить Кайдашисі втопити в горілці цуценя, три дні квасити в тому зіллі оселедця, а потім напоїти ним… хворого. Автор вкладає в уста Кайдашихи емоційно знижену характеристику «народної цілительки» не випадково: «Чорна, як сам чорт, ще перелякає мого чоловіка», адже Омелько й справді побачив на ній чортячі роги, а чого варте її дивовижне нашіптування над ним: «Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах. Помилуй його, безкостий Марку, сухий Никоне, мокрий Миколаю!» Іван Нечуй’Левицький присвятив цьому колоритному образу — бабі Палажці та її одвічній суперниці бабі Парасці — окремі оповідання, гумористичний струмінь у назвах яких, напевно, привабить читача прочитати їх на дозвіллі: «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» і «Не можна бабі Парасці вдержатися на селі».
Іван Нечуй’Левицький присвятив цьому колоритному образу — бабі Палажці та її одвічній суперниці бабі Парасці — окремі оповідання, гумористичний струмінь у назвах яких, напевно, привабить читача прочитати їх на дозвіллі: «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» і «Не можна бабі Парасці вдержатися на селі».
Пояснення: