Question

Бліц-диктант за поемою “Ірва”. (одним словом)
1. Про яке місто йде мова?
2. Яка річечка протікає в Крем’янці?
3. Хто дав річечці назву?
4. Що було клопотом жителя Крем’янця?
5. Де це джерело зануртувало?
6. Чиєю дочкою була Ірва?
7. Кого любила Ірва?
8. Хто почув про Ірву?
9. Якою була ватага авар?
10. З чим обвінчала Ірва свою відвагу і зневагу?
11. Якою стала Ірва на горі-крутоярі?
12. З чим порівнюється Ірва, яка метнулася із скелі?
13. Куди послав обр стрілу, злість зганяючи?
14. Хто засвідчував безсилля чужинця?
15. Що бачить той, хто заглядає в джерел незамулені вічка?Для тих, хто не знайшов і не прочитав
Виразне читання поеми “Ірва”.
- Пробачте, господарю, -
в хаті у вас ненароком...
Заледве здолала
громаддя гори крем'яне.
Я шукала вас -
більше як тисячу років!
Не злуйте на мене.
Не бийте камінням мене.
Я ж знову проб'юся -
джерельцем, росою, ропою.
Топитиму кривду
на самому денці сльози,
Бо річці негоже
блукати німою, сліпою...
Спішу до вас, люди!
Невже з вас ніхто не Я - донька вождева.
Народ мій мав хліб і до хліба.
Орав перелоги
і пас на привіллях стада.
І потайки я
молодого любила дуліба3 –
Сама ще ж була,
як ранкова зоря, молода.
Чи наша любов
заслужила такої покари,
Що нас прокляли,
відцуралися навіть боги?!
Не знаю звідкіль,
та почули про мене авари –
Чужинці-ординці,
народу мого вороги.
Відчули принаду -
і хтиву сплели павутину:
З'єднати з обринцем,
хоча наречений не люб.
Вклонились гінці
і гаптовану шовком хустину
Мен на рабство довічне, на шлюб.
Я бачила наскрізь
оббризкану кров'ю ватагу,
Я ще пам'ятала
дими поруйнованих сіл...
З мечем обвінчала
відвагу свою і зневагу –
Рубнула хустину,
мов долю-неволю, навпіл!
Тріпнула косою
і кинула зайдам хоробре:
- Та швидше хустини цієї
зростуться краї,
Ніж вільна волянка
піде у наложниці обра,
Ніж нелюбу лютому
ви приречете її...
Налетіли стріли
чорною хмарою
На мою непокору
мені ж покарою.
На кожного воя -
списи нелічені,
Гайвороння -
на тіла посічені.
На горі-крутоярі
я стала сивою
Наодинці
з чужинською силою.
Обіч-
ні батька, ані коханого.
Оточили мене
поганини.
Я зі скелі метнулася
зіркою зірваною...
Так я річкою стала -
Ірвою.
Жах нелюба
аж воду засвічував.
Гайвір каркав -
безсилля його
засвідчував.
І,
на птахові злість згонячи,
Обр стрілу послав
у кубло вороняче...
Плачеш над світом,
старий Воронине,
Що так і людство
колись загине?
Знайшовсь, бач, один -
у гніздо тобі вцілив.
Так можна і в птаство,
і в людство ціле.
Ридає в похмар’ї
сполохана зграя.
Вітер
листя оббите гортає,
Дмухає
на кубельце чорне
І на небо,
де ти посивів, вороне...
Так, надто я вільна,
щоб дати зкайданити руки!
Не зможу лизати
бетонні прямі береги.
Прибилася в місто.
Могла ж собі вибігти в луки.
А де вони, власне,
мої запахущі луги?
Я - також людина.
Я - Ірва.
Поганьблена річка.
Вдивіться пильніше
У мій запечалений слід...
Бо хто заглядає
в джерел незамулені вічка,
Той бачить майбутнє...
На тисячі й тисячі літ.
ІІІ. Словникова робота.
Ірва – річечка в місті Крем’янці Тернопільської області.
Дуліби – союз східнослов’янських племен, у VІІ ст.. зазнали тяжкої поразки від аварів.
Авари - союз переважно тюркомовних племен.
Обри – давньоруська назва аварів.