Зараз багато говорять про жорстокість оточуючих, але чи самі ми не робимо помилку, судячи таких людей ? Я вважаю, що поганими людьми не народжуються, ними стають.
Постійно стикаючись з егоїзмом , бездушністю дорослих , діти навчаються робити так само. Чи не одна з найстрашніших і найжорстокіших приказок народу : "Моя хата з краю, я нічого не знаю". Тобто, побачивши , як ображають, грабують , вбивають, треба зробити вигляд, що нічого не побачив ? А це з прислів"я з"явилося не зараз, не в сучасному світі.
Роки страху за своє життя , коли пан чи НКВС можуть зробити що завгодно , зробили своє жахливу справу. Зараз злочинність нікого не дивує. То чи можна судити жорстоких, які наче равлики позалазили в свої хатки, позакривали свої душі від невпевненності та жаху.
Я впевненний, що жорстокі люди - налякані люди, які бояться , що м"яке серце легше поранити. Саме тому вони його захищають від чужого болю.
Мені шкода їх. Але якщо ми будемо лише захищатися, то коли ж жити в радість.
Люди спробуйте бути трохи добрішими, і тоді світ стане кращим, а значить й вам не буде більше потреби ховатися в хатках жорстокості.
Людське життя безпосередньо пов'язане зі спілкуванням, у процесі якого висвітлюються вічні й щохвилинні людські проблеми. Оволодіти культурою і (мистецтвом спілкування прагнуть, напевне, усі культурні люди.
Хоча б напівсвідомо, кожна людина мріє про те, щоб завжди вільно почуватися у спілкуванні як з "ближнім", так і з "стороннім", завжди бути бажаною, справляти приємне враження, приносити радість собі й оточуючим. . ,Успіх чи неуспіх у стосунках супроводжує нас від народження до самої смерті. Як уникнути непотрібних сварок, нарікань, конфліктів?
Безумовно, усього того не було б, якби люди знали й уміли формувати високу культуру стосунків. У наш час формування культури спілкування передбачає, перш за все, оволодіння знаннями про основні закономірності процесу спілкування, уміння аналізувати хід і результати спілкування з точки зору її моральної наповнюваності й ділової ефективності, розуміння механізмів спілкування між людьми.
Про культуру людини свідчить не тільки її поведінка в середовищі чи вдома, але і її мова.
Усе життя ми прищеплюємо собі одні властивості й намагаємося придушити інші, усе життя свідомо чи несвідомо наслідуємо, усе життя граємо своїх батьків, друзів, знайомих, героїв кіно, акторів, телеведучих... Навіть якщо ми із себе нікого "не корчимо", вони "творять" нас. "Крізь нашу тілесну оболонку, як постояльці готелю, проходять багато різних "Я", — відзначає В. Леві.
У спілкуванні людина дізнається, хто є та особа, з якою вона спілкується, встановлює стосунки, визначає погляди, почуття, цінності як свої, так і тієї людини, з якою вона веде розмову. Практичне оволодіння культурою спілкування передбачає формування певних якостей особистості, зокрема комунікативних здібностей.
Метою спілкування є планування спільної діяльності людини й того суспільства, в якому вона живе. Можливі цілі спілкування досить широкі: отримати щось, надати матеріальні блага, забезпечити взаємодію, дістати чи передати якісь дані, до комусь у скрутні хвилини, виробити власне ставлення до чогось, звернення до власної душі, спогадів, совісті, мрій. Усе це складає зміст спілкування.
Для культурного розвитку людини спілкування стає потребою. Його відсутність сприймається як тяжка, непоправна втрата.
Н.в. двісті двадцять два Р.в двохсот двадцятьох двох Д.в. двомстам двадцятьом двом З.в. двохсот двадцять(-ьох) два(двох) О.в. двомастами двадцять(-ьо)ма двома М.в. на двохстах двадцятьох двох
Н.в. триста тридцять три Р.в трьохсот тридцяти(-ьох) трьох Д.в. трьомстам тридцяти(-ьом) трьом З.в. трьохсот тридцять(-ьох) три(трьох) О.в. трьомастами тридцятьма(-ьома) трьома М.в. на трьохстах тридцяти(-ьох) трьох
Н.в. чотириста сорок чотири Р.в чотирьохсот сорока чотирьох Д.в. чотирьомстам сорока чотирьом З.в. чотирьохсот сорок чотирьох(-и) О.в. чотирмастами сорока чотирма М.в. на чотирьохстах сорока чотирьох
Зараз багато говорять про жорстокість оточуючих, але чи самі ми не робимо помилку, судячи таких людей ? Я вважаю, що поганими людьми не народжуються, ними стають.
Постійно стикаючись з егоїзмом , бездушністю дорослих , діти навчаються робити так само. Чи не одна з найстрашніших і найжорстокіших приказок народу : "Моя хата з краю, я нічого не знаю". Тобто, побачивши , як ображають, грабують , вбивають, треба зробити вигляд, що нічого не побачив ? А це з прислів"я з"явилося не зараз, не в сучасному світі.
Роки страху за своє життя , коли пан чи НКВС можуть зробити що завгодно , зробили своє жахливу справу. Зараз злочинність нікого не дивує. То чи можна судити жорстоких, які наче равлики позалазили в свої хатки, позакривали свої душі від невпевненності та жаху.
Я впевненний, що жорстокі люди - налякані люди, які бояться , що м"яке серце легше поранити. Саме тому вони його захищають від чужого болю.
Мені шкода їх. Але якщо ми будемо лише захищатися, то коли ж жити в радість.
Люди спробуйте бути трохи добрішими, і тоді світ стане кращим, а значить й вам не буде більше потреби ховатися в хатках жорстокості.