Я дуже люблю своє місто.
А особливо люблю блукати старими вулицями центру. Окраїнні місця схожі між собою і з районами інших міст. А на стареньких вуличках, у старовинних будинках — краса і неповторність рідного міста. Тут забувається метушливість, плин часу і незгоди, а відчуваєш лише спокій, рівновагу, мир і радість у душі. Милуєшся найстарішим у Харкові величним Покровським собором або Успенською дзвіницею, що й понині відлічує години мелодійним дзвоном, старими красенями-будинками на Університетській гірці чи вулиці Короленка, і зростає в тобі гордість за рідне місто, за тих, хто його будував, вкладаючи в кожний камінець любов ї частинку своєї душі. Мені подобається, що на вулицях міста багато дерев, є сквери та парки. Весело гати, як шелестить-грається листям вітер, як бавляться у вітах забіяки-горобці, виспівують жваві синички, поважно розгулюють вулицями галки й голуби.
А ще я люблю гуляти понад річками і годувати нових мешканців міста — качок. У Харкові дві річки — Харків і Лопань, і обидві вони заселені дикими качками.
Я люблю прогулюватись містом узимку, коли вулиці, а особливо парки вкриті пухким білим снігом; люблю гати, як весною місто ніби прокидається і вмивається дощами після довгого сну; люблю восени шурхотіти опалим різнокольоровим листям.
Стало звичаєм просиджувати вечорами біля телевізорів та комп'ютерів. А я за усіх прогулятись зі мною рідним містом.
Що б вода не принесла, назад забере