Але найголовніша біда української мови та її ворог — це суржик. Само це слово означає мішанину різних видів зерна та борошно з цього зерна, а також взагалі борошно низького гатунку. Але у відношенні саме до мови не можна стверджувати, що це просто суцільна мішанина слів різних мов, і більш нічого. Суржик живе і розвивається за своїми законами: українські слова приймають дивовижні мовні форми, бо підкоряються правилам російської граматики та стилістики, змінюються за цими правилами, вживаються у невірному значенні.
Тому суржик — це не запозичення з інших мов, що є цілком закономірним та природним процесом. Взаємопроникнення мов неминуче відбувається у історичному та культурному просторі, особливо коли культури та мови близькі. Але іншомовні слова, вирази, якщо вони не вживаються бездумно, зі зневагою до мовних норм, — тільки збагачують мову.
Суржик — справа інша. Мовні покрути збіднюють таку могутню, таку красиву, таку багату українську мову, яка має досить лексичних художніх засобів, щоб можна було висловити будь-які думки, почуття, описати що завгодно, намалювати будь-яку картину.
Хтось називає суржик штучною мовою. Але я вважаю, що це не зовсім так. Все ж таки суржик не створювали навмисно, хоча це й специфічна мова, мовний феномен. Він виник природним шляхом і навіть має певні різновиди. Існує, наприклад, київський суржик та одеський суржик.
Але не раджу плутати розмовну мову та суржик. В будь-якій культурі літературна мова та її розмовний варіант відрізняються один від одного. Різні соціальні та професійні групи мають свій жаргон. Всім відомо, що у компанії підлітків спілкуються однією мовою, а у середовищі лікарів, шахтарів або юристів — іншою. Будь-яка група людей, об’єднаних спільним родом діяльності, має свої влучні слівця, боротися з якими можна з таким самим успіхом, як Дон Кіхот бився з вітряками.
Осінь. Різнобарвна, розмаїта. Спочатку вона пишна, золота й сонячна, а потім сумна, дощова, холодна.
Восени красиво. Листя на деревах постійно змінює колір, а згодом і зовсім опадає на землю, вистилаючи її м’яким килимом.
У середині осені з’являється чарівний острівець тепла й сонячної погоди, який називається бабиним літом. Його особлива прикраса – сріблясте тонке мереживо павутини, що блищить у кожному кутку.
Всюди цвітуть яскраві осінні квіти – айстри, жоржини, хризантеми. Після дощу в лісі багато грибів. На кущах спіють ягоди. У садах теж пора урожаю – стиглі яблука, груші, горіхи, виноград. Це так чудово – зірвати налите яблуко одразу з гілки!
Воно солодке і пахуче, дуже смачне.
Осінь часто непогожа. За густими хмарами ховається небо, йде дощ – то дрібний, що настирливо накрапає, то сильний, холодний, що може йти без зупинки цілий день, а то й кілька днів поспіль.
Буйство кольорів змінюється прозорістю та сірістю в кінці осені. Тільки ясне синє небо не втрачає своєї яскравості. Збирають урожай в полях, садах, городах.
Потім прибирають сухе листя у дворах і на вулицях. Голими стоять дерева, часто дме сильний вітер, йде дощ. Холоднішає.
Люди все більше поспішають сховатися в будинках і квартирах. З прощальними криками відлітають у вирій птахи. Відчувається, що скоро настане зима.
Відповідь:
Усе чарує зір навкруг-роса,і луг,і вода(усе- підмет,чарує-присудок,зір_додаток,навруги-обставина,роса,луг,вода-додатки)
Чудес на світі ,на щастя, буває багато.(буває-присудок,багато-підмет або додаток,чудес-додаток,на світі-обставина)
Зоре моя вечірняя, зійди над горою. (зійди-присудок,над горою-обставина)
Пояснення: