Кожній людині для життя потрібні певні ресурси. Найпростіші з них – це їжа, одяг, житло. У сучасному світі з’являється все більше речей, які людина прагне мати заради комфорту та можливостей. Але для того, щоб все це взагалі було, людина має трудитися, прикладати зусилля, використовувати свої знання та таланти. Навіть первісні люди мільйони років тому мали щось робити, аби щось мати. Спочатку вони ходили, шукали, збирали та зберігали продукти, потім займалися мисливством, риболовлею, згодом стали застосовувати знаряддя праці, вивчали навколишній світ. Це зрештою поступово призвело до того науково-технічного прогресу людства, який ми ігаємо зараз. І все завдяки праці людей.
Праця завжди годувала людину. Щедра земля дарувала врожай хліборобові, майстерність та вправність приводила покупців на товари ремісника, сила та сміливість видобувачів підкоряла багаті на корисні копалини надра землі, розум та кмітливість вчених приводила до нових відкриттів та винаходів, якими тепер користується все людство.
Людина, яка вміє та любить працювати, в усі часи користувалася повагою інших. Той, хто вміє щось робити, тем більше добре, завжди прогодує і себе, і родину, вважалося у народі. Нажаль, крім тих, хто готовий чесно працювати, серед нас завжди знаходяться ті, хто сам нічого робити не хоче, а от привласнити плоди чужої праці – залюбки. Зараз взагалі в умах людей закріплюється думка, що заробляє гроші не той, хто працює, а той, хто краде. Нажаль, сучасна ситуація в нашій країні дійсно така, що далеко не завжди сумлінно працююча людина може заробити собі на гідне життя.
Роздумуючи про значення праці в житті людини, я не можу не погодитися з такою простою та розумною думкою, як та, що висловив колись видатний український філософ Григорій Сковорода. Я маю на увазі «споріднену працю». Сутність її в наступному: кожна людина вміє робити щось, до чого в неї є природний хист та покликання, тому така праця приносить людині не лише винагороду матеріальну, а й справжнє задоволення. Та люди часто змушені обирати між власною «спорідненою працею» та професією, яка вважається престижною та добре оплачуваною. І тоді праця стає для людини тягарем, повинністю. Мабуть, саме через це стільки людей у світі не полюбляють працювати.
Її складно не запам’ятати. Харизматична, молода і амбіційна фронтвумен The Hardkiss Юлія Саніна вже давно є улюбленицею української публіки.
Для когось вона — взірець для наслідування у музиці, для когось — у житті. І це цілком природно. Ще у 21 рік дівчина зі звичайної київської сім’ї заснувала музичний гурт, який зараз має мільйони прихильників по всій Україні.
Юлія народилась 11 жовтня 1990 року у Києві у сім'ї музикантів, яким на час народження Юлії було: батькові — 21 рік, матері — 20 років[1]. У трирічному віці вперше заспівала на сцені в супроводі ансамблю, яким керував її батько. Згодом співала різну музику в дитячих шоу-групах, сольних виступах та у складі джазового біг-бенду.2005 року Юлія закінчила дитячу музичну школу джазового та естрадного мистецтва. Згодом вступила до інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (який закінчила у червні 2013 року з дипломом магістра; за фахом фольклорист Під час навчання в інституті захоплювалась журналістикою
У 2006—2008 роках Юлія була солісткою гурту «Sister Siren». Також Юлія працювала як студійна бек-вокалістка. Багато років вона працювала з Русланом Квінтою. З ним вона записала альбом Ані Лорак, пісні для «НеАнгелів», Миколи Баскова, Софії Ротару, Мікі Ньютон та багатьох інших