ответ:
вот:
объяснение:
всі чотири пори року по своєму унікальні, у кожного з них є свої особливі риси, які з кожним роком дивують своїми красивими явищами. у кожної людини є своє улюблена пора року. комусь подобається весна, кому-то літо, а кому-то осінь або зима. все залежить від смаку і переваги. почнемо з весни.
весна - це прекрасна пора року, який включає в себе березень, квітень і травень місяці. з її приходом відроджується природа і починається нове життя. поступово тане сніг і мороз, відчувається свіжий подих. на блакитному небі світить сонечко, зігріваючи своїми променями. вранці прокидаєшся від співу птахів, які намагаються розповісти матінці-природі про прихід довгоочікуваної весни. між деревами з'являються перші маленькі проліски, які з завзяттям пробиваються крізь товстий торішній сніг.
літо - чудова, яскраве і різнобарвне час, що складається з червня, липня і серпня місяців. влітку дні стають довшими, а ніч коротше. природа ставати зеленной, в блакитному небі сяє сліпуче сонце, птахи не перестають співати з своїми дзвінкими голосами. а під вечір спів птахів змінюється на хор цвіркунів, який не припиняється до самого ранку.
осінь дивовижний час року, що включає в себе вересень, жовтень і листопад. у цю пору року природа готуватися до холодної зими, фарбуючи себе особливими, незвичайними фарбами. листя дерев з зеленого перетворюються в жовтий, але найпрекрасніше в цей час, це що збирається стиглий урожай, який радує нас своєю різноманітністю смаків. адже не дарма осінь прозвали золотим часом року.
зима є спокійним і тихим порою року. складається з грудня, січня і лютого. взимку природа вкривається білим снігом і засинає, поки не розбудять перші вісники весни. настають холоди і сильні морози, які зачаровують своєю красою. особливо вранці все блищить, как-будто з неба посипалися алмази і діаманти, а вікна розмальовується химерними візерунками. також в цей час святкується саме довгоочікуване свято року - це новий рік, з настанням якого люди починають нове життя.
«Хочеш пізнати людину — наділи її грошима та владою» — говорить народна мудрість. І, як свідчить світова література та життєвий досвід, у переважній більшості випадків вони «псують» людину. Отже, гроші і влада — зло? Спробуємо дати відповідь на це питання.
Гроші — це «вічна» проблема. Одні не знають, де їх взяти, а інші — куди їх подіти, щоб отримати ще більше. Яскравим прикладом цієї проблеми є п’єса І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».
Головний герой п’єси, Калитка, так визначає місце грошей у своєму житті: «Гроші — всьому голова». І дійсно, вони заполонили не лише розум Герасима, а й душу. Все у своєму житті і житті рідних йому людей він вимірює грошима. Протягом п’єси ми бачимо, як у Калитці гине людина, бо стяжательство і скнарість беруть у ньому гору. Ми здогадуємося, що колись Калитка, можливо, був доброю людиною. Він працьовитий, любить землю. До неї він із ніжністю промовляє: «Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! І все то гроші, гроші, гроші». Герасим уже давно втратив ніжні почуття до своєї дружини. Він розуміє, що вона працьовита, «з діжі рук не виймає з ранку до вечора», але при цьому він не здатен навіть на елементарну вдячність. Коли Параска попросила запрягти воза, щоб з’їздити з Мотрею до церкви, Герасим відповів, що «коні за гроші куплені». Більше того, він міг і побити дружину. Не раз, за її словами, вона із синцями ходила.
Не краще Калитка ставився і до свого сина Романа. Хлопець виріс працьовитим та слухняним, але для свого рідного батька він також був товаром. Спочатку Герасим пообіцяв дати згоду на одруження Романа та Мотрі, які кохали одне одного. Та зробив він це лише з однією метою, «щоб вона старалася в роботі». А насправді Калитка мріяв про одруження свого сина з донькою Пузиря, і найбільше його турбувало питання, скільки за нею дасть батько посагу. Але найгірше те, що в душі і свідомості самого Романа вже проростало зерня прагнення до наживи, посіяне батьком. Він не противиться волі родителя, з легкістю зраджує своє кохання до Мотрі, бо і для нього сенс життя вимірюється грошима, а не сімейним благополуччям та людськими стосунками. Роман не засуджує батька і за те, що видаючи заміж дочку, він не додав п’яти тисяч посагу. Те весілля перетворилося па загальну бійку, та ніхто не переживав з цього приводу. Роман ще і скористався з нагоди — зібрав волосся, «яке літало по хаті, як павутина восени, щоб дурно не пропало», і зробив два квачі підмазувати колеса дьогтем. Обидва герої вражають нас своїм цинізмом. Роман сумнівається, чи одержать вони посаг від Пузиря, але Герасим впевнений: «Я обманю хоч кого, мене чорта лисого обманить хто».
Та не так сталося, як гадалося. Бажання отримати гроші за будь-яку ціну, навіть злочинним шляхом, затуманило розум Калитки, приспало його обережність, заполонило свідомість і підсвідомість (йому навіть уві сні снилися гроші). Таким станом Герасима і скористався єврей, який запропонував купити у нього фальшиві гроші. І… жадібність, як жива істота, перемогла Герасима Никодимовича зсередини. Вона зруйнувала мури людської совісті, які тримаються на честі й моралі. Вона знищила у людині людину. Вона хотіла позбавити Калитку найціннішого — життя. А він і не противився, бо для нього «краще смерть, ніж така потеря». Отож, жадібність до грошей і людські цінності — явища несумісні.
Не знаю,не Сори