займенник — повнозначна частина мови, яка вказує на предмети, але не називає їх. відповідає на питання хто? , що? , який? чий? .
в українській мові займенники характеризуються розрядом, а також у певних розрядах родом, числом, відмінком.конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметниками або числівниками.за значенням і граматичними ознаками займенникові слова поділяють на три групи:
ті, що співвідносяться з іменниками (відпові на питання хто? , що? )ті, що співвідносяться з прикметниками (відпові на питання який? чий? )ті, що співвідносяться з числівниками (відпові на питання скільки? котрий? ) у реченні займенники можуть виконувати різні синтаксичні функції. вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменники, прикметники, числівники.
2. Окремо: по можливості, під гору, як слід, на жаль, таким чином, сам на сам, до лиця, по черзі, до речі, з розгону, на миить, уві сні, до сьогодні, до вподоби, за що, на вибір, без черги, по суті, до речі, без відома.
3. Дефіс: ледве-ледве, по-сусідськи, по-людському, по-латині, хоч-не-хоч, ось-ось, десь-то, хтозна-як.