гарний-хоч картину малюй,хоч з лиця воду пий; безліч-хоч греблю гати; сумний-мов у воду опущений; щезнути-як скрізь землю провалитися; дивитися-не спускати очей,їсти очима; злякатися-взятися страхом,душа завмерла,кров у жилах завмерла; загордитися-задерти носа; утекти-дати драла,накивати п"ятами,дати ногам волю; сміятися-сушити зуби; перестаратися-передати куті меду; замовкнути-прикусити язика,ні пари з уст,набрати в рот води; переляканий-як з хреста знятий; мало-як кіт наплакав,моі заячий хвіст; дрібний-як макове зерно; бути першим-грати першу скрипку; дуже далеко-на край світу.
У кожного народу є свої улюблені рослини. В українців здавна дуже поважають ялину, вербу, дуб. Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців і м'яти під вікном. Образ України — це також тополя над шляхом.
Це таємниче поетичне дерево, що часто згадується в народних піснях, легендах як "сокорина". Тополями, особливо білими, та їхнім різновидом — згаданим уже осокором — обсаджували шляхи і садиби. Іноді тополі ще називали яворами. Зараз, їдучи степовою дорогою, неодмінно побачиш тополі, що бовванять вдалечині.
Тополя — один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання.
Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили "Тополю" або "Вільху".
Прикрашаючи хати й подвір'я, дівчата з піснями водили по селу прибрану зеленню дівчинку — "тополю". Усі співали:
Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь.
Образ дівчини-тополі можна зустріти, наприклад, у баладі Т. Г. Шевченка "Тополя". Дівчина, довго чекаючи свого милого, перетворилася на тужливу тополю, випивши зілля бабусі-ворожки:
Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари.
Объяснение:
Відповідь:
ворон летить, він має
Пояснення: