Моя пдруга завжди така балаклива що хоч рота скочом заклеюй . Якось раз ми пішли до діда василя , моя подруга весело розповідала нам свої історіі . Як раптом я почула як вона розповіла мою таумницю, в мене замирло у души я попрощалася війшла з двору діда Василя і пішла до дому. На наступний день до мене знову прийшла подруга , її на порозі зустріла моя матуся з злим лицем й сказала її чому прийщла до неї вона більше не бажае з обою розмовляти . Подруга зрозуміла про що вона . Дівчина й каже я вібачитися прийшла ! Коли я почула я вискочила до подруги вона мені й каже пробач мені я навчуся тримати язика за зубами. З тих пір вона більше нікому не розповідала мої та інші таемниці!
Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга — прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.
12. 5) 7)
13. 2) 7)
14. 1)
15. 7)
16. 1)