Як усе те давно було... І чи взагалі було?
Швидко ж забувається тяжке і страшне пережите людиною! А от широке пшеничне поле, витолочене танками, грузовиками та самоходами, обняте жахною загравою на якому молодий лейтенант Максим Дробот із снайперською гвинтівкою в руках задихався повітрям, отруєним від вибухів мін та снарядів, мабуть ніколи не забудеться. І от у цей час Максим побачив на дозрілому, незжатому полі три довгі колоски пшениці, що вирізнялися з-над усіх. Міцні, заярілі вони височіли над ланом, пружно тяглися колючим вусами до сонця... Вогонь підбирався все ближче й ближче, полохливі язики полум'я то здіймались з повітря, то падали ниць, розвихрюючись, випалюючи довкола усе до чорного тла. А колоски стояли!
Р.s: вибачте, якщо щось не так
аби-куди, іди бо, тільки що, анітрохи, нікого, ні в кого, деінде, що ж до, що то за, тож, чим далі, чимдуж, щодоби, ніби, мовби, атож, мавби, якась, хтозна де, тим-то, хіба що, вони ж, ні з ким, все ж таки, скажи ж бо, щороку, зайшла б, якомога, чим би то, як найкращий, як найдовше, що якнайшвидше, все-таки, взяв би, таки-зробив, будь-хто, важкий-таки, десь-інде.