Співчуття, співчуття… сенс цих слів повинен бути знайомий будь-якій людині. Вони передбачають спільне переживання будь-яких почуттів. Адже недарма слово «емпатія» походить від слова «відчувати», а «співчуття» – «страждати». Співчувати і співчувати – це значить разом з іншими людьми переживати їх радості і жалі, біди та страждання, і по можливості допомагати їм. Чи потрібні ці почуття в сучасному житті? Незважаючи на те, що люди стали грубішими і байдужими, ніж раніше, такі якості, як співчуття все-таки не залишили їх серця. Важливо почати з раннього дитинства прищеплювати ці безцінні якості – це завдання люблячих батьків.
Співчуття притаманні не кожній людині, але іноді вони виникають навіть з вигляду у зовсім байдужих до чужого горя людей. Ці якості перебувають десь глибоко в серці і можуть викликатися ситуацією, яка здається нам жалісливої, сумною, коли виникає бажання до людині. Такі ситуації можуть ставитися до будь-якій сфері, будь-якого періоду життя і за значенням можуть бути як дрібними, так і досить серйозними. Як би те ні було, якщо у людини з’являється почуття жалю, значить він готовий простягнути руку до тому, кому це потрібно… Так, приміром, мати, коли її дитина плаче, завжди зробить все можливе, щоб заспокоїти його.
Також коли ми бачимо покаліченого людини, що просить милостиню, кожен з нас має право вибрати – до йому чи ні. Вибір за кожним. Один в гонитві за бажанням усе встигнути пройде мимо, не звернувши ніякої уваги на каліку або зробивши вигляд, що він його не помітив, інший же дасть трохи грошей або купить для нього булку хліба. Чому співчувати властиве не кожному? Напевно, справа в особливостях нервової системи кожної людини. Не можна стверджувати однозначно, що ті люди, яким не властиво переживати за інших, співчувати, відрізняються жорстокістю та байдужістю до чужого горя. Цілком можливо також, що ці люди просто стримані у своїх почуттях.
Чи потрібно людині співчуття? Це своєрідний поштовх до взаємодо підтримки, тому не можна недооцінювати ці якості. Байдужість до людей, які опинилися в біді або переживають не найкращі часи свого життя, може відбитися і на людині, який міг би до але не став… він буде довго думати про це, шкодувати і страждати. Тому краще відразу допомагати людям, виявляючи співчуття.
Мої батьки — прихильники здорового життя. І коли ми виїжджаємо за місто, багато уваги приділяють фізичній активності. Батько з мамою бігають кроси вздовж річки, купаються до пізньої осені. Звісно, й мене намагаються привчити до цього. Я відмовлявся(-лася) купатися восени. Але коли почув(ла), що Даринка Лисенко, моя сусідка по квартирі, кутається з батьками в ополонці, я теж зацікавився(-лась). І ось у жовтні ми виїхали з батьками на беріг річки. Погода була чудова: сонечко пригрівало, наче у серпні, тільки жовте листя нагадувало, яка зараз пора року. Батьки мої дуже здивувалися, коли я почав(ла) розминатися без нагадування. Потім пробіг(ла) разом з ними деяку відстань. Найбільше здивувало їх моє бажання викупатися. Мама не на жарт сполохалась і сказала, що категорично забороняє мені навіть наближатися до води, запевняючи, що для купання у таку пору треба готуватися ще влітку. Але батько несподівано підтримав мене. Що сказати? Вода мене обпалила. Був я в річці лічені хвилини, але наступного дня не міг(не могла) піднятися з ліжка, щоб піти до школи. Мене трусило, мабуть, від температури, з носу лило, з очей капали сльози. Звісно, почав(ла) кашляти. Поки я одужував(ла), у мене був час, щоб все обміркувати. Одного мого бажання зрівнятися з Даринкою Лисенко замало. По-перше, мама має рацію: загартовування треба починати влітку. По-друге, треба готувати своє тіло не тільки для холоду, але і для серйозних фізичних навантажень. Попри все моє бажання я не міг(не могла) пригадати, коли я востаннє робив ранкову зарядку. Я не любив(не любила) бігати на уроках з фізкультури. По-третє, щоб досягти мети, треба чітко дотримуватися режиму, розпорядку дня. Не сидіти до пізнього вечора біля комп'ютера або телевізора, а вийти перед сном подихати свіжим повітрям, лягати спати в один той самий час. Тоді не треба буде мене будити вранці з такою наполегливістю, як мама. Даринка займається в секції боротьби — це у дівчат вважається дуже модним захопленням. А я дивлюсь спортивні змагання лише по телебаченню, сидячи у своєму улюбленому кріслі і поїдаючи цукерки. Треба сказати, що я здолав(ла) свою застуду швидко. Я став(ла) іншою людиною. Я почав(ла) змінюватися. Я з повним правом можу назвати себе прибічником здорового життя.
У кожної людини свої вподобання і кожен проводить свій вільний час за найулюбленішим заняттям. У мене нема багато вільного часу,адже я навчаюсь у школі, і намагаюсь старанно виконувати домашню роботу і також свої обов'язки. Тому свій вільний час я проводжу з користю.Моє улюблене заняття, це читання книг.Я люблю читати українську літературу а також зарубіжну. Книга—це джерело знань,з її до ми стаємо розумнішими і розвиваємо свій інтелект. Читання книг дає мені змогу розслабитись.Також я можу дізнатись багато життєвих ситуацій і історій .Я ніби проникаю у світ героїв і пізнаю їхнє життя. За читанням книги час летить непомітно,тому інколи я можу читати декілька годин поспіль,але для мене це нестрашно,адже це моє улюблене заняття. Я люблю книги. І проведення часу за книгою,на мою думку є найкращим варіантом зайняти себе чимось у вільний час.
Співчуття, співчуття… сенс цих слів повинен бути знайомий будь-якій людині. Вони передбачають спільне переживання будь-яких почуттів. Адже недарма слово «емпатія» походить від слова «відчувати», а «співчуття» – «страждати». Співчувати і співчувати – це значить разом з іншими людьми переживати їх радості і жалі, біди та страждання, і по можливості допомагати їм. Чи потрібні ці почуття в сучасному житті? Незважаючи на те, що люди стали грубішими і байдужими, ніж раніше, такі якості, як співчуття все-таки не залишили їх серця. Важливо почати з раннього дитинства прищеплювати ці безцінні якості – це завдання люблячих батьків.
Співчуття притаманні не кожній людині, але іноді вони виникають навіть з вигляду у зовсім байдужих до чужого горя людей. Ці якості перебувають десь глибоко в серці і можуть викликатися ситуацією, яка здається нам жалісливої, сумною, коли виникає бажання до людині. Такі ситуації можуть ставитися до будь-якій сфері, будь-якого періоду життя і за значенням можуть бути як дрібними, так і досить серйозними. Як би те ні було, якщо у людини з’являється почуття жалю, значить він готовий простягнути руку до тому, кому це потрібно… Так, приміром, мати, коли її дитина плаче, завжди зробить все можливе, щоб заспокоїти його.
Також коли ми бачимо покаліченого людини, що просить милостиню, кожен з нас має право вибрати – до йому чи ні. Вибір за кожним. Один в гонитві за бажанням усе встигнути пройде мимо, не звернувши ніякої уваги на каліку або зробивши вигляд, що він його не помітив, інший же дасть трохи грошей або купить для нього булку хліба. Чому співчувати властиве не кожному? Напевно, справа в особливостях нервової системи кожної людини. Не можна стверджувати однозначно, що ті люди, яким не властиво переживати за інших, співчувати, відрізняються жорстокістю та байдужістю до чужого горя. Цілком можливо також, що ці люди просто стримані у своїх почуттях.
Чи потрібно людині співчуття? Це своєрідний поштовх до взаємодо підтримки, тому не можна недооцінювати ці якості. Байдужість до людей, які опинилися в біді або переживають не найкращі часи свого життя, може відбитися і на людині, який міг би до але не став… він буде довго думати про це, шкодувати і страждати. Тому краще відразу допомагати людям, виявляючи співчуття.
Объяснение: