Хоч би малюнок прикріпили, бо ріка стугна протікає біля нашого села. вона така спокійна й живописна, особливо зараз, влітку, що на її березі мало не кожного вечора зустрічається двоє вони йдуть, навіть в сутінках, світлою стежкою, всі коло доброї, але завжди сумної верби, притуляються один до одного і поринають у свій особливий чарівний світ, зрозумілий тільки їм, закоханим. вони шепочуться і любляться, лякаючи русалку, що виплила на берег розчісати свое довге зелене волосся і погомоніти з подружкою-вербою. вдень ця біла стежка й берег більш прозаїчні, ніж вночі, але також напоєні романтикою стугни. тут ідуть, плескаючи голими п"ятками, , спускаються до берега й відв"язують свої човни, які вже давно прокинулись і ждуть хазяїв, щоб знову відчути ласкаючі хвилі і лоскіт свіжої сріблястої риби своїми просмаленими боками.
Гравці обирають серед себе вовка і господаря, а самі зображують гусей-лебедів.Вовк займає якесь місце. Гуси-лебеді, посидівши деякий час вдома, у господаря, йдуть у поле. Через деякий час господар кричить: - Гуси-лебеді, додому! Гуси відповідають: - Вовк під горою - Що вовк робить? - Траву їсть. - Ну, біжіть же додому! Гуси біжать, а вовк їх ловить і поодинці веде на свою гору. Коли переловить всіх,господар топить для вовка «лазню» і просить його помитися. Вовк іде, париться, миється. По виході з лазні господар бере камінь чи палицю і, показуючи їх вовку, каже: - Вовку-брате! Я тобі корову кину! Кидає палицю чи камінь, вовк біжить за коровою, гуси-лебеді тим часом біжать додому до господаря. 2ий варіант В гру грає група дітей.Спочатку вибирають хто буде мама-гуска і вовк,а решта дітей гусенята.На одній стороні майданчика стає мама-гуска,напроти неї діти гусенята,а вовк розташовується збоку.Гра починається. Мама кличе гусей,вони починають бігти до неї,а вовк в цей час швидко намагається ловити гусенят.Гра продовжується поки вовк не виловить всих гусей.
